Іноді на межі життя і смерті відбуваються неймовірні переосмислення і містичні події. Одну з таких розповів наш читач, котрий попросив не вказувати свого імені.
Ще молодим приохотився до алкоголю, дуже швидко залишився без сім’ї й роботи. Мама втратила здоров’я й рано вмерла – не могла вже терпіти мої п’яні витівки…
Одного разу я загуляв з незнайомими людьми, довгий час не давав про себе знати. Мати виплакала собі всі очі, вирішивши, що я помер. Коли я нарешті з’явився, вона лежала в ліжку. Через дві години після мого повернення додому її не стало. Сусіди поховали її на свої гроші, тому що я й копійки не міг дати. Мене вони зневажали — і правильно робили! Дружина відвернулася. Можу уявити, що вона про мене синові казала… Мабуть, їй би було краще, щоб я справді помер.
Повернувшись із похорону, вирішив: піду добровольцем на війну. Можливо, хоч там стану у пригоді. Серед старих маминих документів знайшов гаманець, а в ньому лежав складений учетверо листок паперу, на якому було написано «Сон Пресвятої Богородиці», як мені тоді здалося, віршик — і більше нічого. Його, як згадку про маму, взяв з собою.
Ми потрапили у самісіньке пекло… Легше ставало тоді, коли приїжджали волонтери. Одного разу разом з харчами та бронежилетами нам передали дитячі малюнки і виплетені з жовто-блакитних стрічок браслетики. Ніби й дрібничка, але коли одягнув на руку його — відчув у собі якусь незвичайну силу. Подумалося: це ж моєму Максимкові вже 6 років.
Для мене час зупинився. Він просто перестав існувати. Я перетворився на таку собі бойову машину. І якби не цей маленький оберіг і складений учетверо листок паперу від мами — серце моє перетворилося б на камінь. Тієї ночі обстріл був особливо жорстоким. «Гради» змітали все живе. Мені не залишалося нічого іншого, тільки молитися про своє спасіння. Якось мимоволі я згадав про
той листок. Дістав його і при світлі запальнички почав читати дивний вірш-молитву під назвою «Сон Пресвятої Богородиці». Читаючи, я плакав від жалю до матері й до себе, плакав про бездарно прожите життя, про те, що не знаю, коли нарешті закінчиться цей клятий обстріл. Шансів вижити у мене не було.
Неймовірно, але я, знесилений, впав у забуття. Перебуваючи на межі сну і безсоння, побачив маму. Вона стояла під деревом, тримала в руках ікону Богородиці і… браслетик. Потім промовила: «Я врятую тебе, якщо ти пообіцяєш, що жити будеш не так, як жив колись. Трудися, молися, не множ зла на землі, повернися до сина». Опам’ятався від власного крику: «Обіцяю!» Розплющив очі і побачив, що лежу сам. З простреленою рукою, але живий.
Вже в госпіталі попросив розшукати мою дружину. Ми помирилися. Знаю, що все у нас буде добре, незабаром повернуся додому. А поки що на руці ношу жовто-блакитний браслетик, а під подушкою в мене лежить мамин гаманець, в котрому «Сон Пресвятої Богородиці», що мене врятував.
