Постанова та воля протистояти перешкодам, які є на нашому шляху до зцілення, часто є показником справжнього бажання видужати. Це стосується як для тих, хто хворіє, так і тих, хто молиться за них.
Ось деякі перешкоди з якими іноді доводиться зустрічатися:
– Відсутність віри та недовіра (Мт. 13,58; 17,17)
Подібно так як віра сіється в наші серцях через Слово Боже, так невірство засівається в наші серця – сатаною. Невірство постає з непокори та відсутності довіри до Бога.
Також є помилкою вважати божественне зцілення та чудо, як щось дуже рідкісне, яке ніколи не могло б торкнутися нас особисто.
– Невисповіданий гріх (Пс. 31,10; 32,5)
Гріх є причиною, що спричинює багато захворювань, так як у випадку з паралітиком в Матея 9, 1-8, де Ісус вперше звернувся до проблеми гріха, а потім до хвороби. Так само у чоловіка біля Овечої купелі (див. Ів. 5, 12-18), який страждав тридцять вісім років, хвороба також мала свої коріння в проблемі гріха.
Отож, якщо ми закриті перед засудженням гріха, що дає нам Святий Дух, та чинимо опір тому, щоб Він йому протистояв, як результат – ми є закриті для Його зціляючої сили.
– Ненависть, гнів та образа (пор. Йов 5,2; 18,4)
Ці почуття не тільки можуть спровокувати хворобу, але якщо ми їх ще підсилюємо, то вони стають перешкодою до видужання. Коли ми хворіємо, то можемо бути ображеними на тих, хто здоровий: можемо ображатися проти самих себе, проти наших батьків
та проти Бога (у випадку вродженої хвороби чи інвалідності). Образа заразна і виключає Бога з цих ситуацій, тому що Він не може втрутитися та нас оздоровити як такий, тому що, роблячи так, здавалося б, що виправдовував би наше ставлення як жертви.
Якщо ми розгнівані на Бога, ми повинні покаятися і просити прощення. Якщо ми образилися на когось, тому що він нас зранив, ми повинні пробачити і розкаюватися за наше ставлення до нього, навіть якщо це може бути нелегким (шукаймо завжди першими зробити крок назустріч).
Іноді, протистояння образі й жалю, буде достатнім само по собі, для видужання (пор. Лк. 6,37); в інших випадках, після усунення перешкод, необхідна буде молитва на зцілення.
Важливо пригадати, що прощення не ґрунтується на нашій душевній схильності пробачити, але на нашому рішенні простити, навіть якщо ми цього не хочемо робити. В той час, як вирішимо пробачити і прийняти прощення, ми полюбимо самих себе й інших, лише б не ставили умови („я пробачу, але…” чи „я тобі прощаю, якщо…”).
Крім того прощення, при необхідності, має бути необмеженим (див. Мт. 18, 21-22). Сам Ісус наполегливо закликає нас любити тих, хто ненавидить нас і робить нам зло (див. Лк. 6, 32-36).
Заради гарного прикладу про прощення прочитай в Луки 15, 11-32.
– Внутрішні рани
Коли фізична хвороба є наслідком емоційних проблем, внутрішнє зцілення, як правило, необхідне як передумова фізичного зцілення.
– Молитва, яка сформульована погано і/або недостатньо означено.
Навіть якщо Бог чудово знає наші проблеми та наші хвороби, Він просить нас молитися в спосіб конкретний і детальний про те, що нас дійсно мучить (див. Лк. 18, 40-43).
– Хибні ставлення
Вони можуть перешкоджати вірі та перешкодити нашому зціленню:
а) Заздрість (див. Як. 3,16), яку апостол Яків представив як диявольську і яка є причиною безладу і зла.
б) Невміння прощати. Таке невміння пов’язано з відкриттям нашого життя до влади сатани (пор. 2Кор. 2,10-11), в той час як прощення, Ісус, пов’язує до віри (пор. Лк. 17,3-6).
– Окультні зцілення та схильність до окультизму
Використання таких засобів для зцілення, часто змінює проблему з рівня фізичного на духовний та психічний. Причетність до окультизму повинна спочатку бути знищена через молитви звільнення.
– Жаль до себе, пригнічення (Сирах 38,9)
Іноді (навіть якщо це несвідомо) залишаємося перебувати в хворобі, яку сприймаємо як хронічна, замість того щоб шукати позбутися тяготи пов’язаної з нею (механізм самозахисту).
– Життя без розпізнавання
Можуть бути деякі аспекти нашого життя не приємні Богу, які, як такі належать до темних сил гріха. Увесь наш християнський шлях повинен складатися з постійного розпізнавання.
