Напевно, кожен із нас знайомий із почуттям, коли серце раптово сковує тяжкість, а дух неспокійно кидається у пошуках втіхи. І не всі ми здатні з цим непростим відчуттям впоратися, відразу вгамувавши його. Священники називають подібне «духовним плачем», але через що наш дух може плакати? Насамперед, через гріхи, які ми зробили.
Священнослужителі вважають, що таких станів боятися не варто — нічого ганебного чи поганого в такому плачі немає. У житті ми нерідко стикаємося з трагедіями, болем та скорботами, і плакати через це цілком природно.
Православна віра вчить нас тому, що гріхи – це найбільші нещастя, з якими ми можемо зіткнутися, бо саме гріх є основою інших бід, які отруюють наше існування і віддаляють нас від Бога. І в ті моменти, коли ми перестаємо «тримати обличчя» і дозволяємо собі досхочу поплакати, на нас сходить втіха.
Іноді люди, які переживають велике горе, приховують свої почуття, вони бадьоряться і намагаються поводитися так, ніби нічого не сталося. Але якщо Ви заговорите з ними, виявивши таким чином свою доброту та співчутливість, то вони, найімовірніше, не витримають і заплачуть. Для людини, яка зіткнулася з бідою, сльози — це не реакція на щось образливе, але, навпаки, реакція на доброту, яку він сприймає.
Те саме можна сказати і про плач про гріхи — так ми реагуємо на Божественну благодать. Всепоглинаюча милість і любов Небесного Батька, торкаючись нас, змушує нас плакати. Більше того, ми часом плачемо, коли чуємо чудову музику або милуємося чудовими картинами, і тут немає нічого дивного — за допомогою цих шедеврів наших душ торкається Сам Господь.
Наші сльози говорять про те, що ми виходимо зі стану байдужої та холодної байдужості. Так, ми можемо вдавати, що у нас все добре, проте, насправді, це зовсім не так. Важливо зізнатися собі у своїй розбитості, втраченості і гнітючому стражданні. Ми в біді, бо відчуваємо, що Любов Небесного Батька, який створив нас для постійної радості, зараз не торкається нас.
Спаситель каже нам:
Ми знаходимо віру в Спасіння лише тоді, коли зізнаємося в тому, що це Спасіння нам дійсно необхідне. Коли розуміємо, що цей тлінний світ і люди, що його населяють, не такі, якими їх задумав Господь, і гірко через це плачемо.
При цьому “духовний плач” не слід плутати з плачем “душевним”. У чому тут різниця? Пояснює Архімандрит Софроній:
«…Коли ми плачемо духовно, ми думаємо при цьому про Господа і про те, скільки болю нам завдає розлука з Ним. Подібний плач очищає і оживляє нас, омиваючи від гріховних пристрастей та пороків. А душевний плач, навпаки, губить наші тіла.
Гарячі сльози очищають наші уми від пристрасних помислів і допомагають нам набути духовної мужності, стати твердішими і міцнішими.
Чим щирішим ми плачемо, тим швидше набуваємо свободи від того, що отруює наш дух — тобто від гордині та гніву.
Про це йдеться і в Євангелії: тільки плачем ми зможемо перетворити власне єство, вражене гріхом. І, насамперед гіркий і невтішний, плач цей поступово перетворюється на сльози захоплення — такої миті ми усвідомимо, наскільки велика і чиста Любов Небесного Батька. Такі сльози означають, що наші молитви були почуті, і тепер ми входимо в інше, праведне життя.
Про духовний плач слід говорити, як про явлення Небесне, Божественне. Я зараз намагаюся згадати — а чи проливав я сльози в зрілому, усвідомленому віці? Мій життєвий шлях був непростим, оскільки співпав із непростими історичними подіями. Не раз я потрапляв у не просто складні, але смертельно небезпечні ситуації.
Але коли я прийшов до Бога і усвідомив, наскільки великі мої гріхи, тоді почав плакати так гірко, що й зупинитися не міг — розпач опанував мене страшною силою. Спочатку я плакав через себе, лякаючись свого гріхопадіння. Потім – про людей, які не знають і не прагнуть Небесного Батька. А коли перебрався на Афон, то проливав гіркі сльози за мир загалом — а це було в період Другої світової війни».
Але як допомогти собі, якщо сльози не приносять довгоочікуваної втіхи? Священники вважають, що у подібних ситуаціях слід звертатися до молитов. Але які саме молитви слід підносити? І кого саме слід просити про допомогу?
У хвилини відчаю багато хто з нас поспішає до Храму — там ми звертаємося до Святих ікон, просячи у них захисту та допомоги. Але при цьому не слід забувати про те, що немає на світі універсального поводження, що допомагає подолати душевні страждання. Часто в подібні моменти християни благають про допомогу люблячого Небесного Батька або Милостиву Богородицю. Такі молитви можна підносити і своїми словами. Ці звернення завжди виходять щирими, а отже, цілющими для духу.
Молитися від себе потрібно приблизно так:
«Милосердна Богоматір! Дай мені сил для того, щоб я зміг подолати свою скорботу! Не залишай мене одного з моїми сумами і тяжкими, похмурими думами. Вкажи мені правильний шлях, бо я не знаю, як мені слід жити далі. Не дозволяй мені виявити слабкість, але даруй силу, яка допоможе мені подолати труднощі. Благаю Тебе, Царице Небесна, допоможи мені! Дух мій кидається і не знаходить спокою. Висвітли мій життєвий шлях змістом, а в серці вкоріни любов. Амінь!».
Однак не кожен з нас зможе на ходу скласти подібне прохання, але це не привід для розладу. Ви можете скористатися і канонічною молитвою, перевіреною століттями.
Відмінно підійде для цієї мети молитва Животворчому Хресту:
Хресте Чесний, охоронителем душі і тіла будь мені: образом своїм бісів подолай, ворогів віджени, пристрасті приборкай і благоговіння даруй мені, і життя, і силу, і сприяння Святого Духа чесними Пречистої Богородиці молитвами. Амінь.
Крім того, Ви можете звернутися з проханням і до певного Святого, який за життя випробував щось схоже. Приміром, за хвилину туги та скорботного засмучення віруючі люди часто звертаються до Святої Варвари:
О, свята славна i всехвальна великомученице Христова Варваро!
Стоячи перед святою іконою твоєю з мощами, поклоняюся і з любов’ю цілую її. Страждання твої мученицькі і в них Самого Страстоположника Христа, давшого тобi не тiльки в Нього вiрувати, а й за Ним страждати, ублажаю похвалами і молю тебе, вiдому за нас ходатайницю: моли зі мною i за мене, умолимого від Своєї благоутробності Бога, нехай милостиво почув мене, просящого Його благостиню, i нехай не відкине від мене всякі для спасiння і життя потрібні прохання, дасть мені християнське закінчення життя – безболiсного, непостидного, мирного, причасного Божественних Таїн причасну i всiм на всякому мiсцi у всякiй скорботi потребуючим Його допомоги і чоловіколюбства, подасть Свою велику милість благодаттю Божою i твоїм заступництвом і молитвами завжди перебувати здоровими душею і тілом.
Славимо дивного у святих Своїх Бога, не відкидаючи допомоги Своєї вiд нас завжди, нині i повсякчас i на вiки вiків.
АМІНЬ.
