Чого найбільше чекає від нас Господь? Десять настанов афонських старців


На питання про те, яка найбільша заповідь, Христос відповідає: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю і всією думкою твоєю, і ближнього свого Люби як самого себе». На цих двох заповідях заснований весь Закон і Пророки, все Писання і сенс нашого життя. Це те, чого найбільше чекає від нас Господь.

1. Одна людина говорила: «Боже мій, я пізнав рай вже тут на землі. Відправ мене в пекло, а мого брата – в рай». Хоча якщо така людина потрапить в пекло, то, думаю, від її великої любові той невеличкий шматочок пекла, де вона буде, перетвориться в рай, тому що де є любов, там Христос, а де Христос – там рай.

Преподобний Паїсій Святогорець

2. Якщо не буде у вас любові, то всі ваші справи – ніщо.

Старець ієросхимонах Аристокла

3. Якщо ти хочеш запалити у своєму серці божественний вогник і придбати любов до Христа, а з нею придбати і всі інші чесноти, часто приступай до Святого Приєднання.

Преподобний Никодим Святогорець

4. Нехай тебе ніколи не турбує, люблять тебе чи ні. Тільки ти сам будь сповнений Христовою любов’ю до всіх. І тоді таємниче відбувається зміна, все в цілому змінюється. Це і є найкраща місіонерська діяльність.

Преподобний Порфирій Кавсокаливит

5. Неможливо переплисти море і досягти пристанища, не маючи корабля. Подібно до того неможливо без покаяння досягти пристані любові. Страх Божий, як керманич і капітан, приводить нас в корабель покаяння і перевозить через смердюче море життя, приводячи нас до божественної пристані Божественної любові.

Архімандрит Єфрем Мораітіс

6. Возлюбімо Бога всієї нашої душею, всім нашим серцем, усією силою своєї, і нехай будуть згодні з тим і наші справи, тобто щоб були справи наші відблиском любові до Нього. І коли ми подвизаємося законно, то наші душі бувають винагороджені Божественною любов’ю. Знайшовший любов кожен день “ласує” Христа і тому зробиться безсмертним: хто споживатиме хліб цей, який Я дам, той повік буде жити, – каже Святе Євангеліє.

Архімандрит Єфрем Мораітіс

7. Якщо ми відступаємо від духу любові Божої, то позбавляємося поєднуючої нас з Богом молитви. Коли ж з любов’ю терпимо всі ззовні падаючі на нас випробування і зовсім не хочемо звинувачувати нікого і ніщо, крім як нас самих, тоді молитва поглиблюється, і в серці з’являється нова сила надії. Бог є любов, і шлях до Нього через любов, яка спасає і нас, і сприяє тим, що живуть з нами, увійти в область Світу нетлінного. Це Світло вчить нас будь-яку людину зустрічати як неповторну і неминущу цінність, за яку помер Христос на Хресті. Таке ставлення до людей вносить в серці мир навіть тоді, коли навколо нас панує сум’яття.

Архімандрит Софроній (Сахаров)

8. Нині народ ухилився від доброго шляху, і люди стали немилосердними, жостокішими, і вже не мають любові, а тому не відчувають вони і Божої любові. За жорстокості серця свого люди і про Бога думають, що Він такий же, як вони, а то і зовсім втрачають віру в Бога. О, якби було можливо, я показав би їм Господа і сказав би: «Дивіться, який Господь. Від імені любові Його хвилюється душа людини».

Преподобний Силуан Афонський

9. Коли ти любиш Христа, тоді ти разом з цим любиш і людей, які не задаючись питанням, чи гідні вони любові, і навіть не питаючи себе, візьмуть вони її або ж відкинуть. Якщо ти хочеш зустріти Христа, то ти знайдеш Його в Церкві, тому що тут все людство поєднане з Богом в особі Христа. Неможливо мати спілкування з Христом, перебуваючи в поганих відносинах з людьми.

Преподобний Порфирій Кавсокаливит

10. Деякі думають, що Господь по любові Своїй до людини страждав, але як самі цій любові у себе в душі не знаходять, то їм здається, що колись давно це було.

Але коли душа пізнає любов Божу Духом Святим, тоді вона ясно відчуває, що Господь нам Батько, найрідніший, найближчий, найдорожчий, найкращий, і немає більшого щастя, як любити Бога всім розумом і серцем, всією душею, як заповідав Господь , і ближнього, як самого себе. І коли ця любов є в душі, тоді все радує душу, а коли вона втрачається, то людина не знаходить спокою, і ніяковіє, і звинувачує інших у тому, що ніби вони його образили, і не розуміє, що сам винен, – втратив любов до Бога і засудив або зненавидів брата.

Від любові до брата приходить благодать, і любов’ю до брата зберігається вона; але якщо не любимо брата, то і благодать Божа не прийде в душу.

Якби люди зберігали заповіді Христові, то на землі був би рай, і всі мали б все необхідне в достатку з малою працею, і Дух Божий жив би в душах людей, бо Він Сам шукає душу людську і хоче в нас жити і якщо не вселяється, то тільки через гордість нашого розуму.

Преподобний Силуан Афонський


ІНШІ СТАТТІ

error: Content is protected !!