Одного разу в суботу, перед тим, як йти додому, священик вирішив зателефонувати своїй дружині. Була вже майже 10 вечора, але дружина не брала трубку. Довго чекав священик, але жінка так і не підійшла до телефону. Через деякий час він знову набрав домашній номер, і дружина відразу ж відповіла. Священик запитав, чому дружина так довго не піднімала трубку, коли він дзвонив перший раз, але вона відповіла, що ніякого дзвінка раніше не було.
Цей випадок був би забутий, якби в понеділок у церкві в кабінеті священника не пролунав телефонний дзвінок. Той чоловік, що дзвонив, говорив про якийсь дзвінок з цього номера в суботу ввечері.
Сященик довго не міг зрозуміти, про що йде мова. Тоді чоловік сказав:
– Телефон дзвонив і дзвонив, а я не відповідав …
Священик, згадавши про те, що стався з ним казус, вибачився за те, що потурбував цю людину, пояснивши, що хотів подзвонити додому, але, мабуть, набрав невірний номер. Тоді той, хто дзвонив сказав:
– Дозвольте мені розповісти, що тоді сталося. Бачите, у суботу ввечері я зібрався покінчити з життям. І перед тим, як зробити намічене, я звернувся до Бога, сказавши, що якщо він є, якщо він чує мене і якщо він не хоче, щоб я це зробив, то нехай подасть мені знак. І саме в цей момент у мене задзвонив телефон. Я підійшов до апарата і побачив на табло напис: «Господь Всемогутній…». Я ошелешений дивився на телефон і не смів підняти слухавку…
Церква, в якій служив священник, називалася «Обитель Господа Всемогутнього».
