Повторення молитви 40 разів залишилося нам у статутних вимогах, наприклад, богослужінні, як пам’ять про те, що стародавні подвижники збиралися на спільну молитву в монастирські храми зі своїх келій і занурювалися в довгу молитву Ісуса. А один із них міг на розспів повільно вимовляти – Господи, помилуй.
І ось на згадку про це залишилася ця молитва, яка, на жаль, вимовляється часто скоромовкою, що насправді є порушенням заповіді – не вимовляй ім’я Боже марно.
Мені здається, якщо читець під час читання ці 12 або 40 разів молитви пам’ятатиме до кого і з чим він звертається, вимовлятиме молитву з благоговінням, то і людям, які моляться в храмі, буде значно легше. Дуже добре зосередитися на цій покаяній молитві. Адже що таке «Господи, помилуй»? Слово помилуй відсилає нас не до справедливого суду Божого. Ми не говоримо – будь до мене справедливий, Господи. Ми просимо помилування, визнаючи себе винними.
Ми згадуємо чудові слова Ісаака Сиріна, який каже: «Не називай Бога справедливим, якби Він був справедливий, ніхто з нас не врятувався б. Але називай Його милосердним».
І ось молитва «Господи, помилуй» – це молитва того, хто винний, хто бачить це, але просить помилування, тому що Господь його любить, і він сподівається на це кохання. Тому молитва «Господи, помилуй» – найголовніша. І ніколи не потрібно її перетворювати на незрозуміло швидко-швидко сказаний текст. Це є помилка.
