Усі люди на Землі мають гріховну природу, яка перейшла до них від Адама та Єви. Здійснюючи зло, вони порушують Божі заповіді і вимагають помсти тим, хто вчинив зло проти них. На перший погляд, за людськими мірками це справедливо. І навіть у Старому Завіті існував закон відплати: «А якщо буде шкода, то віддай душу за душу, око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу, випалення за обпалення, рану за рану, забій за забій» (Вих. 21:23-25), «Хто проллє кров людську, того кров проллється рукою людини: бо людина створена на образ Божий» (Бут. 9:6).
Але навіть за таких суворих законів відплата в стародавньому Ізраїлі мала свої межі. Існували міста-притулки, де могли сховатися люди, які вчинили ненавмисне вбивство, і поки вони знаходяться в таких містах, їм не можна було мститися.
В основі прагнення до відплати та помсти лежить злопам’ятність.
Злопам’ятність – це така якість людини, при якій вона не забуває заподіяне їй зло, образи, прикрості і не прощає їх. В основі злопам’ятності – гнів, який перетворюється на злість та живить серце.
Буває, скривджена людина не подає виду, що образилась на когось, не видає своєї злості, але при цьому обмірковує плани помсти і впадає в гріх мстивості, внаслідок чого в її серці може виникнути і образа на Бога.
Людині властиво пам’ятати заподіяне їй зло, але в той же час вона має коротку пам’ять на те зло, яке іншим заподіяла сама. При цьому за своє зло людина може покаятися перед Богом та отримати прощення. І кривдник також може покаятися – і Бог його простить. А людина не прощає. Значить, у своїй злопам’ятності мстива людина вважає себе вищою за Бога, а це гординя – основа всіх гріхів і ґрунт для всіх пороків.
Іноді людина грішить завуальованою злопам’ятністю: чи не радієте ви, коли у вашого кривдника проблеми та неприємності, чи не відчуваєте ви задоволення, дізнавшись про це?
Право відновлювати справедливість і судити належить лише Богові.
Бог заповідав прощати свого ближнього, і тільки Він може карати за скоєне зло. «У Мене помста і нагорода, коли нога їх захитається; бо близький день смерті їхньої, скоро настане уготоване для них» (Втор. 32:35), «Не мстіть за себе, улюблені, але дайте місце гніву Божому. Бо написано: Мені помста, Я віддам, говорить Господь» (Рим. 12:19).
Протистояти злопам’ятності та мстивості дуже складно, оскільки всі наші образи, за великим рахунком, спровоковані нашими ж пристрастями.
Ісус Христос Своїм життям і вченням намагався змінити серце людей так, щоб у них у душі з’явилося нове світовідчуття, щоб вони могли молитися за ворогів та відмовитися від власних помислів та планів помсти, відповідати на зло любов’ю. «Ви чули, що сказано: око за око та зуб за зуб. А Я вам кажу: не протився злому. Але хто вдарить тебе в праву щоку, зверни до нього й іншу; і хто захоче судитися з тобою і взяти в тебе сорочку, віддай йому верхній одяг. І хто змусить тебе йти з ним одну милю, йди з ним дві. Хто просить у тебе – дай, і від того, хто хоче позичити в тебе, не відвертайся. Ви чули, що сказано: люби ближнього свого та ненавидь ворога свого. А Я кажу вам: любіть ваших ворогів, благословляйте тих, що проклинають вас, благодійте тим, хто вас ненавидить, і моліться за тих, що вас кривдять і гонять вас» (Мт. 5:38-44).
Злопам’ятність – гріх, але засудження зла – це також гріх. Пробачити – не завжди означає забути. Ми можемо засуджувати зло і в той же час боротися зі злом пам’яті. Наприклад, пам’ять про фашизм, геноцид цілих народів, вбивство і насильство невинних людей охороняє суспільство від повторення цього зла. Необхідно відокремлювати гріх від людини та засуджувати саме гріх, а не людину.
Як позбутися злопам’ятності та помсти:
– Не треба чекати надто багато від оточуючих.
– Потрібно відразу виганяти гнів зі свого серця, щоб він не вкоренився і не занапастив нас самих.
– Слід по-справжньому щиро прощати завдані образи, згадуючи про те, що Сам невинно засуджений Спаситель молився на хресті: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що творять».
– Не треба трепетно ставитися до своєї персони та культивувати свою гординю.
– Бажання помститися збільшує та посилює скорботу людини.
– Необхідно покаятися перед Богом за свій гріх засудження та злопам’ятства.
– Надайте Богові право чинити праведний суд.
