«Як православні святкують Хелловін? – Вони виходять уночі на хресну ходу з хоругвами, осиновими кілками, смолоскипами та дробовиками…» Цей анекдот розповів ігумен Валеріан (Головченко), який одного разу сам узяв у руки дробовик…
Днями священнику Валеріану зателефонували, і сказали, що наближається якесь свято «Хелловін». На здивоване запитання батюшки «що за свято таке?» Той, хто дзвонив нічого зрозумілого, не відповів. Сказав лише, що це ніби «день усіх святих», згадав відьом, вампірів та іншу нечисть, і сказав, що буде весело. Отець Валеріан звично відкрив «Православний Церковний Календар» та виявив, що жодного такого «хеллоуїна» в цей день у Церкві немає, а святкується пам’ять святого апостола та євангеліста Луки.
День усіх святих, навпаки, святкується в неділю десь на початку літа, через тиждень після свята Святої Трійці. Це отець Валеріан пам’ятав добре, бо наступного дня зазвичай починався один із чотирьох багатоденних постів – Петрів піст. Щоправда, піст не суворий…
Тоді батюшка, який наївно вважав себе людиною «сучасною і розвинутою», перехрестячись, розкочегарив свій комп’ютер і вирішив пошукати знання у всесвітньому павутинні Інтернету. Там, звичайно, пишуть багато різного… Але іноді й про різні ікони, дива і новини архієрейського життя. Інтернету отець Валеріан особливо не довіряв – на те вона і павутиння! Але що з’ясував.
«Як Православна Церква ставиться до Хеллоуїна?» — надривно питав один із модних нині журналістів. Це питання змусило священника задуматися. Перша, інтуїтивно вірна відповідь, яка спала на думку була проста: «Так ніяк!!!».
А яке відношення має бути у нас до сімейного свята (дня народження дідуся, урожаю картоплі чи смерті домашнього крокодила) незнайомих особисто нам людей на іншому кінці планети?! Як випливало з пояснень Інтернету, Хелловін був химерним карнавалом будь-якої погані, що поширився років двісті тому. Молодому тоді ще Новому Світу не вистачало своїх власних цікавих середньовічних історій з багаттями інквізиції, Дракулою та всенародним полюванням на відьом. Ось і вирішили заповнити прогалину.
Значно пізніше, в епоху сучасних телекомунікацій, звістка про осінні нічні розваги нащадків ковбоїв, індіанців та звільнених чорношкірих рабів докотилася і до наших країв. І впала на благодатний ґрунт із молодих умів, які геть-чисто прогуляли шкільні уроки вітчизняної історії. Виправдовувало цих дітлахів лише те, що цю вітчизняну історію тут прийнято повністю переписувати наново раз на п’ятирічку, тому вивчати її стало справою невдячною та безглуздою. Краще святкувати чийсь Хелловін!
Несподівано отець Валеріан згадав, як його якось запросили на телепередачу як «експерт». Там йому також запитували: «А що думає Церква з цього приводу?». Мова в передачі йшла чи про якісь сімейні чвари, чи про корупцію місцевої влади, чи про те й інше разом. Отець Валеріан, незважаючи на свій гучний статус «експерта», так цього й не зрозумів. Не зрозумів він і того, навіщо взагалі його запросили. Жоден із героїв передачі не був його духовним чадом, парафіянином або просто знайомою людиною. До православ’я ці герої мали дуже сумнівне, з погляду батюшки, відношення – єдине, всі вони одного разу в дитинстві побували у храмі на власних хрестинах.
Однак після представлення провідним колег-експертів батюшка все зрозумів. Він просто потрапив у стандартний «суповий набір» персонажів телешоу: юрист, психолог, лікар, священик, чиновник, військовій… Батюшка одразу оголосив, що висловлювати думку всієї Церкви, у всій її повноті, на цьому заході він не уповноважений. Тому зможе висловити лише свою приватну богословську думку з цього питання.
Так само і з питанням про ставлення Церкви до Хеллоуїна. Хоча відповідь у нашої Церкви на такі запитання є. Йому наша Церква-сповідниця навчилася не в храмах, а у темряві таборових бараків, за десятиліття тюремних термінів. Але ж і там, у в’язницях та таборах, незримо був з нами Бог. Можливо, Його присутність там була навіть більш очевидною – там Він був потрібніший кожному. Відповідь ця гранично проста. Це зустрічне питання в лоба, без винятку: «А з якою метою цікавитеся?» Як змінить ваше особисто життя те чи інше ставлення Церкви до Хеллоуїна чи чогось ще? Якщо «ніяк», то й відповідь Церкви вам не потрібна.
З настанням темряви вулиці наповнилися дивними істотами. Відьми, що ожили мерці, вампіри, привиди та інші чудовиська зловісно мерехтіли вогниками і, страшенно завиваючи, ходили від хати до хати. Вони вимагали частування та грошей.
Це була якась моторошна пародія на святкові колядки. Колядки навпаки! На святки колядники славили Христа, що народився, благословляли житло та його господарів. І з вдячністю приймали від них невеликі грошові чи їстівні пожертвування.
Монстри Хеллоуїна ж, навпаки, загрожували проклясти, вбити, навести псування та інші напасті, вимагаючи відкупних. Нехай навіть суто символічних. «Чисто символічні маленькі жертви, щоб задобрити демонів, що розбушувалися цієї ночі», — подумав отець Валеріан. Зволікати було не можна і треба було щось робити. Злісна гарбузова голова, що з’явилася за батюшкиним вікном, з вогником усередині розлетілася вщент від купної порції картечі.
Нарядам поліції, який примчався по тривозі десяти, отець Валеріан здався без опору після недовгих переговорів. На зауваження про те, що відьми, привиди та упирі, що ломилися в ніч Хеллоуїна в будинок священника, були «не справжні», він ніяково відповідав, що й кіл у нього був не справжній. Чи не осиновий, як належить, а простий – березовий. Та й де йому було взяти стільки срібних куль на всіх – людина вона, всупереч вигадкам, не багата. Тож – звичайна свинцева картеч…
