1. Як використовуєте соцмережі у своїй духовній практиці?
У духовній ніяк. У місіонерській – у міру можливості. Оскільки священик це служитель Слова, інтернет є чудовим інструментом для проповідей, для наук, для донесення важливої інформації до великої кількості людей одночасно. Тому я використовую соціальні мережі так багато, як тільки це можливо. Очевидно, що для людини, якій важливий результат, я намагаюсь шукати різноманітні варіанти покращення якості свого служіння. У мене є екаунти в Фейсбуці, Твітері, Інстаграмі, Ютубі.
2. Як ставитесь до того, що в Інстаграмі, фейсбуці, священики проводять трансляцію богослужіння, моляться разом з підписниками онлайн?
Для того, щоб відповісти на це питання, варто дивитися на мотиви того, хто такі трансляції організовує, а також, на віру тих людей, які такими записами користають. Особисто я поки не бачу особливої потреби використовувати мережу саме для богослужбових трансляцій. Справа в тому, що участь у Літургії важлива саме тим, що ми можемо приступити до Євхаристії – та найтіснішим чином з’єднуючись із Богом. Ми часто на проповідях напоумляємо людей, що важливо не просто прийти до храму, але й приступити до Сповіді та Причастя.
То ж якщо навіть молитва в храмі без Причастя буває маловартісною, то годі вже говорити, коли вона переведена до віртуальної площини. Це нагадує людину, яка стоїть біля вітрини дорого ресторану й уважно вдивляється в неї, як там інші люди п’ють та їдять. Але скільки б вона не дивилися на те, як їдять інші, її це не наситить ані на грам. Із цієї причини мені здається, що в «онлайн молитвах» більше шоу та пафосу, любові до екзотики, ніж реальної користі. Особливо в наш час, коли на кожній вулиці вже стоїть цілком матеріальний, кам’яний храм. В інтернеті можна домовитися про час молитви. Це правда. Але, якщо інтернет буде заміною повноцінного відвідання храму, тоді це використання буде лише на шкоду.
3. Плюси і мінуси такої практики? Коли така практика стала поширеною?
Напевне, першими «віртуальними богослужіннями» можна вважати радіо- та телетрансляції. Вони мають чудове моральне, виховне, іноді – історичне значення. Окрім того, вони можуть підготувати людину до богослужіння, але це ніяк не є повноцінним богослужінням. Навіть у тому випадку, коли людина не має можливості відвідувати храм через його відсутність чи поганий стан здоров’я. Звісно, краще слухати чи дивитися молитву, ніж постійно жити порожніми та шкідливими розвагами. Однак, як християни ми маємо постійно собі нагадувати, що власну планку духовної досконалості опускати не можна. Люди постійно вимагатимуть для себе послаблень. Але на це погоджуватися не можна. Мати священика «в друзях» це не те саме, що мати Бога в смартфоні. Для здобуття Царства Божого треба докладати значні зусилля. Якщо хворієте і не можете йти до церкви – запросіть священика додому.
4. Чи є межа для використання соцмереж священиками? Чого не слід робити духовенству практикуючи спілкування та молитви у соцмережах?
Складно відповісти одним реченням. Особисто я скептично ставлюся до будь яких намагань священнослужителів перенести молитву в монітор. Тим більше, коли вони за свої «послуги» вимагають оплату. Ви можете зробити пожертву будь-кому й у будь-який час, але при цьому повинні бути впевнені в тому, що вами не маніпулюють. Але, справа не лише в грошах. Особисто я б не радив писати в мережі навіть тим священикам, які пишуть із помилками. Зазвичай це свідчить не лише про безграмотність у царині правопису та орфографії, але й у всіх інших сферах. Бо, погодьтесь, дивно сподіватися академічних знань від людини, яка не могла засвоїти шкільної програми. А в іншому – я не суддя своїм братам. Чимало з них може й мене не розуміють і критикують. За що я їм щиро вдячний.
5. Як реагують люди на те, що Церква використовує соцмережі для духовного наставництва?
У Фейсбуці лише в мене майже 10000 підписників. Це говорить, що люди мають велику потребу в спілкуванні зі священиком, хочуть знати більше про Бога та Церкву. І оскільки наші інтереси співпадають, я з великим задоволенням їм це пропоную. Ми спілкуємося, обговорюємо мої статті чи проповіді. Це живий зв’язок між нами. Раніше, між автором і читачем лежали цілі роки. Не один із відомих і культових письменників за життя так і не дізнався, що він стане символом у літературі. Сьогодні все не так. Ти не лише можеш запропонувати людям свій текст одразу після написання, але й моментально отримаєш реакцію на нього. Це неймовірні можливості. Годі вже говорити, що існують можливості використовувати медіа – звук та зображення. З величезним задоволенням я б хотів порадити усім, хто має доступ до мережі православне Інтернет-радіо «Град Лева». У Львові зробили те, чого українці давно потребували. Із благословення митрополита Димитрія було облаштовано студію, яка готує унікальні матеріали. До речі, там можна послухати і фрагменти з моїх книг. Релігійне просвітництво це те, чого нам особливо потрібно.
6. Чи можна благословляти онлайн? Сповідати?
Ні, не можна. Спілкування зі священиком у мережі може мати характер душпастирської розмови. Священик може давати поради, просто може молитися на прохання людини, а згодом повідомити її про це. Але, на даний час у нас не вироблено церковного вчення про можливість взаємопроникнення духовного життя у віртуальне. Цілком ймовірно, що в майбутньому такі погляди будуть переглянуті.
Особисто я в цьому не сумніваюсь. Мені відомий випадок, коли священик молився та прочитав по телефону розрішальну молитву над вмираючою людиною, яка потрапила в автокатастрофу. А поки ми знаємо, що святі Таїнства Церкви мають внутрішній зміст, дію Святого Духа, і зовнішню форму, яка має бути дотримана для дійсності того чи іншого Таїнства. І так буде до часу, поки Церква не заявить про якісь зміни офіційно. Коли ж на модернізм наважиться якийсь окремий священик – це буде свідчити, що він поставив себе вище всієї церковної повноти, а отже перестав бути її членом і уповноваженим представником.
