Читаємо вірші шістнадцятого псалма, який у Псалтирі лаконічно, але точно названий молитвою Давида: “Почуй, Господи, правду мою, прислухайся до мого крику, прийми благання з уст неправдивих. Від Твого обличчя суд нехай вийде; нехай твої очі глянуть на правоту. Ти випробував моє серце, відвідав мене вночі, спокусив мене і нічого не знайшов; від думок моїх не відступають мої уста”.
А про те, що справедливо цей псалом названий молитвою, ми помічаємо вже з перших слів. Церква вчить нас, що цей псалом написаний Давидом у часи його гоніння з боку царя Саула та його поплічників.
Нагадаю, що цар Давид спочатку був одним із найближчих людей при дворі царя Саула. Саул узяв його ще молодим юнаком, бо той часто заспокоював його за часів тривог своєю майстерною грою на псалтирі. Псалтир – це музичний інструмент.
Однак, після того як Давид переміг Голіафа, величезного і сильного воїна-противників Ізраїлю, то народ почав хвалити і почитати його більше, ніж Саула. Це й викликало найсильнішу заздрість та гоніння з боку останнього.
Давид був гнаний довгі роки, протягом яких часто опинявся на волосок від смерті, але Господь зберіг його від усіх бід. Протягом цього періоду він написав чимало псалмів, але, мабуть, один із найважливіших – цей, шістнадцятий. Цю молитву Давида часто називають молитвою праведника, несправедливо гнаного від своїх ворогів. Причому під ворогами, судячи з змісту, треба розуміти тих людей, які були особливо близькі йому.
Саме з цієї причини шістнадцятий псалом входить до складу богослужіння третьої години. Адже ми пам’ятаємо, що години, що читаються щодня в храмі, безпосередньо вказує на ті події, які відбувалися зі Спасителем у Страсну П’ятницю.
Так ось, о третій годині Христа судили, Йому ухвалили вирок. Ми чудово знаємо, яким був цей суд. Це було судилище і фарс, який не мав нічого спільного не лише з Божественною справедливістю, а й навіть з елементарними людсько-юридичними нормами. Тому в словах цього псалма ми повинні бачити не тільки Давида, який гнаний, а й Христа судимого і засудженого несправедливо абсолютною мірою.
І ви, перебуваючи в храмі, завжди вникайте у слова цього псалма, згадуючи про Христа. Хоч і судили його несправедливо інші люди, але відбулося все це страждання через наші з вами гріхи.
“Почуй, Господи, правду мою, прислухайся до мого зойку, прийми благання з уст неправдивих”. Що це за правда, про яку говорить Давид?
Не треба це розуміти щодо якихось добрих справ. Як, наприклад, у католицизмі ставляться до добрих справ, нібито через які Господь прощає нас, чує молитви і винагороджує. Таке розуміння буде не в дусі Соборної апостольської Церкви, оскільки Господь сказав: “Коли виконаєте все наказане вам, кажіть: ми раби нічого не варті, тому що зробили, що мали зробити”.
Так і Давид, словами «почуй правду мою» не хвалиться ділами своїми, а лише каже, що я, Господь, несправедливо засуджений, я не зробив і не сказав, нічого такого, за що нині мене засудили, вигнали і мають убити. Одна з властивостей Господа – це справедливість. Тому до Нього й звертається Давид: почуй правду, поглянь на правоту мою, не словами улесливими чи лицемірними я прикриваю себе. “Від Твоєї особи суд мені нехай вийде”, тобто ти мене, Господи, суди і винеси вирок, не довіряй цього людям одержимими пристрастями і дияволом.
І ми знаємо, що Господь Його почує і врятує, справедливість, як заведено говорити, переможе. Вона завжди тріумфує, інакше бути просто не може. Але оскільки Бог перебуває у Вічності, то і дії Його здійснюються або у Вічності, або ще у тимчасовому житті, але через такий період, який часто не відповідає людським очікуванням. Але те, що справедливість тріумфує, так само вірно, як і те, що добро завжди перемагає. Це аксіоми, які ми маємо добре пам’ятати.
Давид, як будь-яка людина, навіть праведний, почав знемагати від довгого очікування. “Поважай мою молитву”, – говорить він. Крик – це те, що виривається з серця, що вже втомився. В останніх рядках цього псалма Давид прямо скаже: «Повстань, Господи, попереди їх, скинь їх». В інші моменти Давид не став би так сміливо звертатися, але зараз він ніби так каже: не відтягуй більше, Господи, не чекай їхнього виправлення чи продовження мого терпіння. Повстань уже й здійсни Свій суд.
І останні слова, на які звернемо увагу: “відвідав мене вночі, спокусив мене і нічого не знайшов; від думок моїх не відступають мої уста”. Ніч у Писанні часто символізує час спокуси, як і Господа судили вночі. Тому зміст цих рядків такий: Ти, Господь, попустив мені спокусу, але я продовжую стояти в заповідях Твоїх. Саул і ті, що з ним кинулися на мене, як леви, щоб скинути мене на землю. Вони хочуть, щоб я став подібно до них воювати, мстити, робити погані справи, клювати, проливати кров і все інше, але я, Господи, дивитимусь на обличчя Твоє.
Тобто Давид говорить про те, що навіть, зазнавши спокуси, намагаюся зберегти шляхи жорстокі, тобто стояти і ходити твоїми шляхами, хоча вони й не легкі, особливо за часів скорботи. Я навіть зараз у молитві своїй не нарікаю, але лише кричу до Тебе, як людина, яка ніби не була великою, але все-таки має межі. І ось таке стояння в заповідях і така молитва набагато цінніша в Божих очах.
Звернемо вашу увагу, що ми навмисно тлумачили ці рядки від першої особи. Тому що хоч Давид і написав цей псалом про себе, пророчо, вказуючи на Христа, але цей псалом треба читати кожному з нас.
У нас чомусь прийнято читати псалми обрано. Всі знають, що на захист від ворогів потрібно читати 26, 50 і 90 псалом. Можливо таке правило потрібно лише людям, які приходять до Бога, але все ж таки потрібно починати читати і всю Псалтир.
Ось, наприклад, цей шістнадцятий псалом чому не читається у захисті від ворогів? Хоча в ньому ясно написано – молитва Давида, молитва праведника, який несправедливо гнаний від ворогів. Причому під ворогами маються на увазі особливо близькі люди.
Ось вам готова молитва! Шукали? Ось знайшли. Читайте, вдумуйтесь, моліться та виконуйте. Особливо ж нехай читають ті, хто звинувачуємий і засуджуємий мирським судом або громадською думкою і при цьому щиро усвідомлює свою невинність, а також несправедливість і упередженість тих, хто його судить.
Псалом 16:
1 Молитва Давидова. Почуй, о ГОСПОДИ, благання про правду; прислухайся до мого волання, зваж на мою молитву, що з вуст нелукавих лине. 2 Від Тебе Самого нехай прийде мені суд справедливий, нехай очі Твої побачать правду. 3 Ти випробував моє серце, дослідив мене вночі, переплавив мене, але не знайшов того, щоб слова мої розходилися з думками. 4 Щодо справ людських, то згідно зі словом, що вийшло з вуст Твоїх, я зберіг себе від того, щоб стати на шлях гнобителя. 5 Стопи мої крокували тільки Твоїми стежками, ноги мої не оступалися.
6 Я кличу до Тебе, бо Ти відповіси мені, Боже; нахили вухо Твоє до мене, почуй мову мою. 7 З’яви дивну милість Твою, о Визволителю, Що рятуєш правицею Своєю тих, хто надію покладає на Тебе в протистоянні з ворогами. 8 Бережи мене мов зіницю ока, у тіні крил Твоїх[1] сховай мене 9 від нечестивих, що грабують мене, від смертельних ворогів моїх, що мене оточили. 10 Вони заплили жиром, вуста їхні говорять пихато. 11 Підкрадалися до мене таємно, а тепер оточили мене, їхні очі шукають нагоди, аби кинути мене на землю.
12 Немов той лев, що прагне терзати здобич, і як лев молодий, що в засідці залягає. 13 Піднімися, ГОСПОДИ, стань перед ним, кинь додолу його; мечем Своїм визволи душу мою від нечестивого, 14 рукою Твоєю від мужів, ГОСПОДИ, – від людей плинного світу, чия доля лише в цьому житті. То нехай же їхнє черево наповниться із Твоєї скарбниці нехай діти їхні наситяться і залишок передадуть малюкам своїм. 15 А я в правді побачу обличчя Твоє, прокинувшись, образом Твоїм насичуватися буду.
