Сьогоднішнє Євангеліє від Івана оповідає про те, як учні почали ловити рибу і нічого не зловили. І коли вже пливли до берега, вони побачили Спасителя, який спитав, чи є у них що поїсти. Вони кажуть: Ні.
Господь каже: «Ось тут закиньте сітку». Закинули сітку, зловили 153 риби. Навіть перерахували, бо такого вилову ніколи не було.
Чому так детально апостол Іван описує цей епізод?
Господь спеціально попустив цьому статися, щоб вони це міцніше запам’ятали. Ось вони були одні й нічого не зловили, а коли були з Христом, то зловили стільки, що навіть у човен не зміг вмістити.
У цьому є такий приклад, тому що дуже часто людина будує якісь плани, чогось побоюється, думає:
«А що я їстиму? А от якщо виженуть із роботи? А якщо заболить нога? Щось він давно не дзвонить, може якісь розбійники напали».
І починає мучитися, зводитися, до моргу дзвонити, нервує з різних таких приводів.
Це називається турбуватися. А в чому причина цього занепокоєння? Причина занепокоєння у тому, що відійшов від Бога. Справді, коли людина відходить від Бога, вона починає турбуватися. Спокій настає лише тоді, коли людина приходить до Христа. Він каже:
«Прийдіть до Мене всі трудящі та обтяжені, і Я заспокою вас».
А людина забуває про Бога, починає турбуватися. Він багато робить непотрібних рухів.
Ось усю ніч ловили, а нічого не зловили. А з Христом одразу спіймали, та ще й стільки, що на все життя запам’ятали цю цифру. Дві тисячі років по всьому світу мчить — сто п’ятдесят три.
Все дуже просто – звернися до Бога та заспокойся.
Тому що без волі Божої волосся з голови не падає. Людина зачісується, волосся в неї в кошик падає, або там, що в неї стоїть. Скільки там було волосся у гребінці? Людина не знає, а Бог знає. Бо Бог знає все. А от коли людина відходить від Бога, вона починає турбуватися. Шлях до того, щоб перестати турбуватися, це звернення до Бога.
Цей приклад показує, як Господь піклується. Уявляєте, Христос воскрес після страшних мук і явився їм уже воскресений для чого? Для того щоб їх нагодувати. Тому що він знав, що вони лишилися голодні, нічого не зловили. І сім’я також залишилася голодною. І він їм прийшов для того, щоб їх нагодувати.
Тому що у цьому епізоді більше нічого немає. Господь ніяких їм моралі не давав, а тільки виключно нагодував. Чому? Тому що Господь вважав це важливим. Яка ж у цьому важливість полягає?
Він їм показує, що Він поруч не тільки тоді, коли вони в пустелі за Ним ходили, і їм вдалося п’ятьма рибами п’ять тисяч чоловік нагодувати, але й після свого воскресіння Він продовжуватиме піклуватися про них.
Тому, коли нас турбує занепокоєння, ми повинні знати причину цього занепокоєння. Причина нашого занепокоєння у тому, що ми в цей момент забули Бога. А з Богом взагалі нічого не страшно. Але хто сильніший за Бога? Ніхто. З Богом можна все подолати.
Це не означає, що ми навчимося молитися і в нас буде все як по маслу. Ні. Обов’язково комусь відрубають голову, когось розіпнуть, когось обікрадуть. Це неминуче. Так було і з апостолами.
Але з Богом усе переборне: і страх, і голод, і хвороба, і малодушність, і зрада. Як це гидко, коли люди зраджують один одного! Але це можна подолати.
Все з Богом можна подолати: будь-яке випробування.
Тож не треба турбуватися. Нехай наш занепокоєння буде нагадуванням нам про це євангелію. Не треба нам турбуватися, треба звертатись до Бога.
А Він, як Він показав апостолам, готовий допомагати. Навіть за євангелією був такий епізод, коли вони пливли, а він уже їм рибку смажить. Виходить якось дивно: цар Всесвіту, Творець всього космосу, стоїть на березі і якимось мужикам рибку готує.
Більше у Всесвіті немає важливіших справ, ніж нагодувати голодного. І він показує ступінь цієї важливості.
І ми повинні це теж у себе сприймати і теж запам’ятовувати: як тільки запанікуємо, одразу пригадаємо – сто п’ятдесят три, і на нас спуститься спокій.
