«Триває Великий піст і вперше за довгі роки в Церкві мені зовсім не хочеться постити, не бачу сенсу. Раніше я сприймала піст просто, треба — отже, треба. А зараз думаю, невже Богові потрібне саме це?»
На запитання відповідає священик Олександр:
— По-перше, те, що таке питання виникло в людини, — це ознака духовного дорослішання, певної духовної зрілості. Всі ми так чи інакше проходимо через якісь серйозні міркування. Ну як будь-який підліток, коли досягає певного віку, переглядає якісь дитячі погляди і вже багатьом речам не довіряє і все критикує, переосмислює, навіть явно корисне.
Звичайно, коли людина задається таким питанням, вона неминуче прийде до висновку, що для Бога не має значення те, чим сповнена наша тарілка. Христос не залишив нам жодної конкретної заповіді про піст. Так, Він говорив про те, що наші серця не повинні обтяжуватися об’їданням і пияцтвом, але конкретної вказівки, що ви повинні постити стільки днів і дотримуватися саме такої дієти або їсти тільки в певний час — немає.
Ми чуємо апостола Павло: «Брати, немає різниці, що ми їмо, постимося чи не постимося, їжа нас не наближає і не віддаляє від Бога». Цілком невідповідні слова перед початком посту, але вони якраз говорять про те, що у кожного християнина має виробитися якесь своє ставлення до посту, свій захід.
І невипадково дуже довгий час, коли Церква була ще більш автентичною, вірною самій собі, не було єдиного канону, єдиної практики, яка була б для всіх однакова, практики посту. У різних частинах Церкви постили по-різному. І, якщо ми заглянемо в історію, то побачимо, що той же Великий піст з підготовкою до Великодня міг тривати десь у певному місці три дні, починаючи з Великого четверга і до Великодня, десь тиждень, те, що ми називаємо Страсним тижнем. Зрозуміло, що в монастирях завжди постилися суворіше і відповідно, Великий піст був тривалішим. І все це говорить про те, що різні віруючі по-різному собі вирішували те, як вони постять.
І це є ключовим моментом. Якщо людина може сама для себе визначати свою міру посту, це говорить про те, що цей піст потрібен для нього, а не для Бога. Тобто людина колись тільки починає воцерковлятися (або навіть через 10 років після того, як вона почала ходити до церкви) і вона дотримується посту і постити так, як бачить у церковному календарі, наближено до монастирського статуту і думає, що таким чином наблизить себе до Бога. Але з часом вона розуміє, що насправді піст впливає на неї саму і навіть не завжди позитивно. Не завжди, дотримуючись посту, людина починає глибше молитися або стає більш уважною, чуйною щодо ближніх. Навіть іноді навпаки, вона стає більш дратівливою, упертою, якісь недоліки її оголюються в піст.
І це говорить про те, що справді сам по собі піст не вирішує проблеми. Він може допомогти людині наблизитися до Бога, так і посприяти тому, щоб вона віддалилася від Бога. Все залежить від внутрішнього стану.
Ну, а якщо так, то потрібно просто ставитися до поста саме як до інструменту, який можна використовувати по-різному, знову ж таки відповідно і зі своїм здоров’ям і зі своїм настроєм. І не дивитися на те, що написано в календарі, а більше прислухатися до свого внутрішнього духовного устрою.
Не треба боятися того, що ти виявишся негідним причастя або того, що священик якось буде до тебе суворішим, накладе на тебе покуту.
Звичайно, повторюся, потрібно дивитися на свій внутрішній устрій і якщо ти відчуваєш – а чи треба взагалі це, то просто спробуй не постити і подивися що з цього вийде. Це не означає, що ти краще почуватимешся духовно — швидше за все ні, бо розумний піст так чи інакше сприяє молитві. Якусь помірність будь-яка людина має в собі виховувати. Але це не повинно перетворюватися на такий тягар, коли ми всі свої сили покладаємо на те, щоб тільки дотриматися посту в їжі. Якщо сьогодні написано «без олії», то ми їмо без олії і при цьому ні на що інше у нас не вистачає ні сил, ні часу і всі наші думки про те, щоб тільки швидше добігти до столу у встановлений час і поїсти. Це, звісно, неправильне пізнання.
Тому, якщо є такі думки, то можна спробувати не постити і подивитися, що з цього вийде. І людина ось так, з крайності в крайність, прийде до якоїсь золотої середини, поститиме з розумом, розуміючи свій захід, де вона себе обмежує, до чого веде це обмеження.
Піст — це лише інструмент, потрібно саме так до нього і ставитись. Ну чи як до тренування, адже ніхто не зможе одразу підняти 200 кілограмів, потрібно починати з невеликих ваг, так само і з постом. Тоді ви знатимете, що цей захід не дуже великий, підйомний, і зможете з радістю сприймати якісь такі невеликі обмеження для себе.
