На краю одного міста стояла халупа. У ній жила старенька зі своєю дочкою. З ранку до ночі працювали бідні жінки, але нерідко доводилося їм і голодувати. Дочка часто нарікала і скаржилася на важке життя. Старенька ж терпляче переносила свою долю і втішала її:
– Чи не журися, дорога! Краще помолися Владичиці нашій. Дивись, як милостиво і привітно дивиться Вона на нас з божниці, немов з хмар. Невже від Неї, Заступниці нашої, не спаде до нас допомогу?
Одного разу в спекотний полудень якийсь мандрівник зайшов в хатинку попросити води. Знавець іконопису, він був вражений дивовижною красою ікони і довго милувався нею.
– Тітонька! Продайте мені ікону, я заплачу вам за неї багато грошей, – попросив незнайомець.
– Пане, я бідна, але душею не торгують і ні за яку ціну не продам святого благословення моїх батьків, – відповідала бабуся.
Довелося тому піти, нічого не добившись.
Скоро по місту рознеслася звістка про дорогоцінної ікони. Відвідувачі стали приходити в бідну хатину помилуватися іконою і помолитися перед образом Цариці Небесної. Кожен з них приносив щось в подарунок бабусі і її дочки. З тих пір ті стали жити безбідно. Так чудово виправдалася тверда віра безхитрісної бабусі в допомогу Божої Матері!
