Раб Божий Микола розповів мені таку історію. Колись він розписував наш храм, і в нас з ним збереглися гарні стосунки.
У Миколи була старенька бабуся, яку він дуже любив, він був її єдиним онуком. І ось якось він приїхав до бабусі, щоб допомогти їй з домашніми справами. Він у неї колись позичав 40 тисяч карбованців, і ось бабуся каже:
— Ти мені ці 40 тисяч не повертай.
Микола почав заперечувати:
— Я приїхав не за гроші, я приїхав допомогти. Я гроші тобі поверну.
— Куди мені? Я вже старенька, нічого мені вже не треба. Ти гроші ці не повертай.
Минає час. Перед самою смертю бабуся наказала сусідкам і комусь ще, щоб Микола не повертав гроші, що вона пробачила йому цей борг. Бабуся спокійно, мирно й тихо померла. Сіла, усміхнулася і Богові душу віддала.
У бабусі залишилися чотири ікони. Їх вирішили розділити між трьома внучками та Миколою. Миколі стало незручно, адже бабуся пробачила йому борг у 40 тисяч. Він запропонував дівчатам вибрати собі ікони до вподоби, а йому залишити останню.
Дівчата вибрали собі ікони, а Миколі залишилася остання — чорненька, вже тріснута і потріскана.
Микола взяв ікону з вдячністю, адже вона залишилася від бабусі на пам’ять. Оскільки він сам пов’язаний з іконописом, то відвіз її реставраторові. Той подивився, почистив і привів ікону до ладу.
Це виявилася старовинна ікона, її ціна — мінімум сто тисяч, а може, і дорожче. Микола взяв її, адже гроші для нього не важливі, і поставив у себе вдома.
Той же реставратор ще сказав, що неподалік є храм на честь святого Іоанна Милостивого, а на іконі зображений саме він. Реставратор припустив, що це монастирська ікона. Він порадив Миколі відвезти її й віддати. Але Микола вирішив поки залишити ікону собі.
Минув час, і на Миколу найшло осяяння. Він згадав, що раніше за радянських часів у цьому храмі був клуб. У клубі, де зараз вівтар, був екран, і там показували кіно. Микола згадав, як у 90-ті роки веселився, танцював і навіть плював на підлогу в храмі. Йому стало соромно за свою поведінку.
Зараз він віруючий, і, коли заходить у цей храм, у нього перед очима встають ці картини, бісовські танці. Він зрозумів, що потрібно спокутувати свою провину.
Микола подумав, що потрібно не тільки молитися, але й зробити щось конкретне. І тут він згадав про ікону! Він вирішив віднести її в храм. Микола приніс ікону матінці-ігумені і сказав:
— Хочу вам ікону повернути в храм.
Вона дуже здивувалася:
— Повернулася!
Обидва вони просльозилися, матінка-ігуменя каже:
— Нині 500 років Іоанну Милостивому, і в нас храм на його честь. Ми всі молилися, невже жодна ікона не збереглася. Нам вас послав сам Господь.
Ось як Бог любить людей і як наші молитви всі виконує. Монахиня помолилася, і ось Іоанн Милостивий повернувся в храм. Микола був щасливий.
— Я виконав волю Божу, і мені від цього стало добре. Мені не треба ні грошей, нічого не треба. Я зрозумів, що Господь мене пробачив. Я спокутував провину за те, що робив у храмі за радянських часів, примирився з Богом, і мені від цього стало добре.
І так йому було добре і радісно, що Микола в цьому пориві написав і нам ікону в храм. Ми попросили його написати нам ангела-хранителя. Все-таки ангел-хранитель завжди з нами, завжди підказує, що нам добре робити.
У мене були моменти навіть у дитинстві, коли ангел-хранитель мене рятував. Я якось їхав на велосипеді, і головна дорога повертала ліворуч, а мені треба було прямо. Я на велосипеді їду, чую, ззаду машина мчить. Але всі їдуть по головній. Я вже хотів повертати, і мені прямо у вухо хтось крикнув:
«Стоп!» Я аж зіскочив з велосипеда, і машина буквально в півметра від мене пролетіла. Я оглянувся, нікого поруч немає. Хто крикнув? Хто мене зупинив? А це був дуже владний голос, його не можна не послухати. Я тоді зрозумів, ще маленький був, що ангел-хранитель завжди зі мною, ангел-хранитель мене береже.
Я завжди всім святим, Господу, Богородиці вдячний, але мій особистий ангел-хранитель, він мене сварить, наставляє, вкладає мені добрі думки, але частіше рятує. І ось захотілося мені цю ікону в храм.
Микола написав її, як ви розумієте, спеціально для нашого храму. Тут зображений собор Олександра Невського, наш головний собор курганський, і храм Прокопія Устюжського.
Як потім Микола мені ще пояснив, над нашим храмом меч у руці у ангела, значить, цей храм ангел завжди охороняє. Ось така історія вийшла.
Нехай ангел-хранитель вас береже, завжди захищає. А ви його слухайтеся.”
