Кожен християнин знає про те, що Господь має безмежну, чудотворну силу. Ось тільки не завжди ми звертаємося за допомогою саме до Бога – деякі вважають, що це не має сенсу, оскільки Господь все одно їх не почує, деякі вірять у долю, вважаючи, що її неможливо змінити, а деякі просто не вірять у Бога.
Однак Господь допомагає всім – про це свідчать навіть євангельські тексти. Для Небесного Батька не існує людини праведної або людини грішної. Христос свого часу допомагав і митарям, і блудницям, і людям, одержимим нечистою силою – всі вони були для нього рівними. Кожну людину він зцілював і сердечно просив про те, щоб вона надалі не чинила гріхів.
Багато хто з нас, звичайно, може відмахнутися від подібного прикладу – мовляв, все це відбувалося дуже давно, навіщо згадувати про це через сторіччя? Адже тоді й люди були зовсім інші, й віра. Та й, якщо подумати, до Господа є сенс звертатися тільки в тому випадку, коли ти Його бачиш і чуєш.
На жаль, православна віра з часом слабшає – сьогодні дуже складно знайти людей, усім серцем відданих Богу, так само відданих, як, наприклад, Апостоли. Але це не означає, що Небесний Батько перестав чути нас. Він чудово знає, чого ми хочемо і чого переживаємо.
Деяким подвижникам, які жили як задовго до нас, так і відносно недавно, вдалося заслужити величезну честь – вони стали святими. І донині, перебуваючи в Царстві Небесному, вони моляться за нас і приходять на допомогу у скрутну хвилину.
Недарма багато віруючих розповідають про чудеса, що сталися з ними. Так, одна християнка розповіла історію про те, як Богоматір дарувала життя її чоловікові, коли надії на це вже не було.
Ця жінка та її чоловік гаряче один одного любили, жили у світі та в радості. Проте їхнє сімейне щастя якось затьмарила страшна звістка, несподівана і гірка – лікарі виявили в тілі чоловіка пухлину. Близько п’яти років чоловік і дружина боролися із захворюванням, проте хвороба прогресувала – здавалося, і сподіватися на щасливий результат уже не мало сенсу. Якось увечері жінці зателефонували з лікарні та повідомили про смерть її чоловіка.
Очі жінки сповнилися сльозами, а серце зрадливо стиснулося від нестерпного, пронизливого болю. У цей момент її погляд випадково впав на ікону, що стояла на поличці шафи – це була ікона Богородиці, подарована у день весілля бабусею. До сильно вірних людей жінка себе не зараховувала, проте на той момент відчула гостре бажання помолитися. Вона молилася, як уміла – від завжди серця, сльозно та гаряче. Жінка розуміла, що чоловіка цим вона вже не поверне, проте, схиливши коліна, провела у молитвах усю ніч.
Рано-вранці пролунав телефонний дзвінок – знову дзвонили з лікарні. Лікар повідомив жінці про те, що трапилося справжнє диво – її чоловіка таки вдалося врятувати. З того самого дня подружжя стало по-справжньому віруючим.
Багато людей, які моляться регулярно, розповідають про те, що під час молитов вони часто відчувають полегшення – у подібну хвилину і творяться дива. Те саме сталося і з сотником, який попросив Спасителя про зцілення слуги. Одне Його слово – і недуги відразу відступили.
На думку Нектарія Оптинського, просити допомоги у Небесного Батька і Святих потрібно так:
«Щойно скажеш: «Всі Святі, моліть Господа за мене!», так Вони відразу вигукнуть у Царстві Небесному: «Господи, помилуй!» – І буде тобі придбання».
Однак завжди пам’ятайте, що просити Господа про допомогу варто лише в тих випадках, коли вирішення тієї чи іншої проблеми людським силам непідвладне. Людські можливості дуже обмежені. Але це не означає, що треба сидіти, склавши руки, і тільки молитися – не переставайте діяти, але керуйтеся не егоїзмом, а любов’ю. Господь не залишить такий порив непоміченим та обов’язково Вам допоможе.
Батько Небесний за своєю природою милосердний – Він прагне допомогти нам у будь-якій справі, яка посприяє нашому благополуччю. Господь стає дуже щедрим, коли ми просимо, наприклад, про щось корисне для нашого духу або тілесного здоров’я. Але якщо ж наші прохання залишаться непочутими, то Господь таким чином або відчуває нас, або прагне від чогось уберегти – ми ж, у свою чергу, повинні приймати Його волю з радістю і вдячністю. Все, що зроблено (або, навпаки, не зроблено) з Божої волі – вже корисно і благодатно для нас.
Йому відомо, як буде краще, і допомога Його завжди своєчасна. На жаль, часто нам бракує терпіння – ми хочемо знайти те, про що просимо зараз, не замислюючись про те, чи готові ми до цього. Будьте терплячими і смиренними – Господь знає, коли і як саме нам допомогти.
Єдине, що ми маємо – це прихильність. Відповідно до нього Господь і допомагає нам. Без прихильності Господнього наші діяння і благодійники трохи стоять – без нього всі наші праці будуть марними.
Важливо пам’ятати про те, що Господь ніколи не залишає нас – навпаки, залишаємо Його найчастіше саме ми. Якщо ми не живемо духовним життям, не довіряємо Богові, то не маємо права і просити Його про допомогу – на неї можуть розраховувати люди, які живуть духовно та прагнуть наблизитися до Господа. А близькість у стосунках з Небесним Батьком є справжнім скарбом, цінним як у земному житті, так і після його закінчення.
