Як правильно сповідатися у церкві знають лише деякі християни. «З того часу Ісус почав проповідувати і говорити: покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» (Мт. 4, 17). Цей вірш Святого Євангелія свідчить про необхідність покаяння людини. Без щирого каяття неможливе прилучення до Божественної благодаті.
У Православній Церкві встановлено сім таїнств. За вченням святих отців, всі вони були визначені самим Богом. Не над усіма християнами протягом їхнього життя відбуваються всі сім обрядів. Наприклад, обряд священства викладається лише тим православним, які висвячуються в духовний сан. Однак більшість із них супроводжує християнина все його життя, будучи необхідною умовою спасіння. До таких обрядів насамперед слід віднести сповідь.
Завданням православного християнина є єднання з Богом, яке можна досягти за життя відповідно до вчення Ісуса Христа та участі в церковних обрядах. Таїнства – священні дії, через які віруючим повідомляється Божа благодать і дари Святого Духа. Їх слід відрізняти від церковних обрядів, які мають значення у їхньому зовнішньому прояві. Таїнства ж спрямовані на зміну внутрішнього життя людини, а воно неможливе без покаяння.
Під покаянням у церкві розуміють усвідомлення своїх гріхів і тверде прагнення не здійснювати їх знову. Воно є важливою віхою духовного перетворення людини, проте далеко ще не остаточною. Справжнє очищення від гріхів можливе лише в таїнстві сповіді. По суті, під час нього відбувається примирення людини та Бога.
Сповідаючись, християнин позбавляэться від своїх гріхів, стаючи невинним та освяченим. Саме тому сповідь називають “другим хрещенням”. Також віруючому через таїнство передається особлива благодать Святого Духа, яка зміцнює людину у боротьбі зі своїми пристрастями.
Як відбувається сповідь?
Сучасна практика сповіді передбачає певне чинопослідування, регламентоване канонами та встановлення святих отців. У той же час таїнство не обмежується лише формальними зовнішніми проявами та священнодіяннями, а передбачає роботу людини над собою.
Підготовка
Перед сповіддю віруючому необхідно розпочати покаяння та усвідомлення своїх гріхів, провести ретельний аналіз своїх дій, думок та вчинків.
Багато християн, особливо початківців, не знають про те, як сповідатися, що, власне, є гріхом. Безперечно, до розуміння праведного життя, усвідомлення згубної ролі пристрастей людина може підійти лише з досвідом, регулярно беручи участь у обрядах, вивчаючи Євангеліє та святих отців.
Однак за відсутності достатнього досвіду рекомендується звіряти своє життя та вчинки на відповідність до положень Святого Письма. Серед них особливо слід виділити:
Десять заповідей Закону Божого (Декалог), зазначені у Старому Завіті;
Заповіді блаженств, викладені самим Господом Ісусом Христом у Його Нагірній проповіді.
Щоб не забути гріхи, вже стоячи перед аналоєм, священики рекомендують записувати їх на аркуш паперу. Під час обряду священик символічно порве його.
Про необхідність дотримання посту перед сповіддю немає певних церковних настанов. Однак склалася практика, коли сповідь передує причастю. В цьому випадку необхідне суворе дотримання євхаристійного посту. При цьому йдеться не про триденне обмеження в їжі та розваги (яке може бути скасовано з благословення духовника), а про заборону на їжу та пиття з півночі перед причастям, щоб приступити до Чаші натще.
Про що говорити?
Як правило, в церкві таїнство сповіді відбувається на вечірньому богослужінні (перед всеношним чуванням) або вранці – перед літургією.
Священнодія передує молитва, читана священиком від імені всіх приступників. Після цього віруючі по черзі підходять до аналою, на який покладено хрест і Євангеліє, а священик покриває християнина єпітрахіллю, починаючи сповідувати.
Таїнство сповіді відбувається самим Христом. Священик у разі виступає як свідок покаяння і духовний наставник. Таким чином, стоячи перед аналоєм, християнин звертається насамперед до Спасителя. Виходячи з цього і слід будувати свою сповідь.
Канонами не визначено межі того, що і як говорити на сповіді. Однак існують все ж таки певні негласні правила, що дозволяють розкрити сенс обряду повною мірою, не допускаючи його профанації:
говорити коротко;
не вдаватися до подробиць скоєного гріха (особливо це стосується блудних дій та помислів);
не засуджувати інших;
не приховувати гріхи, викладати лише правду.
Після закінчення сповіді священик вимовляє дозвільну молитву, після чого віруючий прикладається до хреста та Євангелія, а потім просить благословення ієрея.
Що таке епітимія?
В окремих випадках священик може накласти на епітимію, що кається. Багато віруючих вважають її покаранням, однак це не так. Епітімію можна порівняти з ліками, які викладаються грішникові на допомогу для позбавлення від пристрастей, що його найбільше вразили.
Так, епітімія може полягати у читанні покаянних канонів, скоєнні справ милосердя, поклонах тощо. Ухилятися від неї не можна.
Ступінь суворості епітимії залежить від духовного стану людини.
Загальна сповідь
У перші століття християнства віруючі сповідалися публічно перед усією громадою. Це називалося загальною сповіддю. Поступово від цієї практики відійшли, тепер вона стала приватною та таємною.
Однак у деяких храмах є ситуація, коли під час обряду священик зачитує список гріхів, у яких віруючим необхідно покаятися. Як правило, така форма загальної, як її називають, сповіді практикується в багатолюдних парафіях, де ієрей просто не має фізичної можливості сповідувати індивідуально.
Безперечно, деяким віруючим загальна сповідь може здатися кращою, проте, по можливості, краще сповідатися відповідно до встановлених канонів та чинопослідування.
Сповідь та причастя
Причастя, мабуть, найбільшою мірою виділяється серед усіх обрядів, оскільки те, що відбувається за Євхаристією, відображає мету християнського життя. Згідно з вченням Церкви, у цей час хліб і вино перетворюються на Плоть і Кров Христову. Приступаючи до причастя, християнин готується з’єднатися із самим Господом.
Причастя відбувається під час літургії, яка, як правило, служить уранці.
Багато православних не сприймають її як окреме таїнство, а розглядають лише як етап на шляху до причастя. Однак це неправильний підхід. Сповідь є самостійним таїнством, яке потребує особливого благоговіння.
Сповідь – одне із семи таїнств Православної Церкви. Вона передбачає покаяння та каяття. Під час неї той, хто кається, відмовляється від своїх гріхів і отримує духовні сили для боротьби з пристрастями.
