Порадь мені, не знаю чий синочку,
Я бачу, ти хороший чоловік:
От їду в місто, маю там дві дочки,
Щоб в них дожити свій недовгий вік.
Я продала оселю і худобу,
Корівчину, підсвинка, індичат –
Збула все до галузки, крихти, щоби
Копійкою утішити дівчат.
Але ж не знаю, у якої доні
Душа світліша, серце золоте,
Котра з них більше любить мої скроні.
Питаю у попутчиків про те…
Так упіймала юного Іванка
( В якому віці – не скаже ніхто)
У потязі «Берегове – Баштанка»
Стара-стара бабуся за пальто.
Іван же був на мудрощі багатий
І бабці отаку пораду дав:
Приїхавши у місто, Ви дівчатам
Скажіть, що гроші в потязі я вкрав.
Котра візьми до себе – та й добріша,
В тієї доні старість – не журба,
Всі хочуть доглядати матір з грішми,
Але без них котрась візьме, хіба!?
Так і вчинила. Мудро, що й казати.
Украли гроші в потязі з кишень –
Стоїть і плаче бабця, а дівчата
Одна на одну глипають, лишень.
І жодна з двох не приютила матір.
В тієї – діти, інша – молода.
Сварилися. А бабця в сірім шматті
Сиділа, наче мрець уже, бліда.
До ночі все ж узгодили програму,
Та й кажуть: в Вас же і невістка є!
То їдьте-но до неї швидше, мамо.
Хоч кість – чужа, поріддя-то – своє…
На ранок після отакої звістки
( Лиш очі маком липають з-під вій)
Поїхала бабуся до невістки.
Про гроші не повідала і їй.
А та взяла до себе старість сиву:
Про мужа, нене, згадка Ви мені.
Жили удвох у мирі, так красиво…
З літами бабця вмерла повесні.
Перед прощанням мили все до блиску.
В кутку за Божим Образом Святим
Знайшли ті гроші. Біля них – записку:
«Дочці. Єдиній. З серцем золотим».
