Свого часу цим оповіданням зі мною поділився ієромонах Феофілакт (Белянин), трудився в Псково-Печерському монастирі. Він увійшов в його рукописний збірник «Це трапилося в наш час».
Справа була в 70-і роки минулого століття. Одна радянська сім’я шумно святкувала день народження батька сімейства. Як водиться, з застіллям, тостами і випивкою. І в розпал веселощів якось забули про п’ятирічного сина іменинника. А він крутився навколо гостей, лазив під столом і раптом непомітно для батьків проліз на заборонений для нього балкон. А квартира їх перебувала на восьмому поверсі.
У розпал веселощів хлопчика спохватилися. Подивилися: немає його ніде.
Ні в кімнатах, ні на кухні, ні в коридорі. Двері закриті, піти не міг. Батьки кинулися до відкритих дверцятах балкона. І на балконі немає! З жахом батько подивився вниз, зі здриганням чекаючи побачити розпростерте на землі тіло сина, – а його Саша спокійно грає на травичці. Не чекаючи ліфта, батько помчав по сходах, вискочив на вулицю, підхопив на руки сина, обійняв і запитав:
– Саша, як ти тут опинився?
– Папа, а ти лаяти не будеш?
– Ні, синку.
– Розумієш, мені стало нудно, я пішов на балкон, став дивитися вниз, а внизу так цікаво. Я перехилився – і раптом полетів вниз. Але коли я летів, мене підхопив дідусь.
– Який ще дідусь? Твій дідусь сидів з нами.
– Ні, інший. Такий гарний, з короткою білою борідкою. Одягнений, як в церкві. Він переніс мене вниз, опустив на травичку і зник.
Батько не знав, що й думати. У його матеріалістичну голову це абсолютно не вміщалося. Це проти всіх законів фізики, закону всесвітнього тяжіння, нарешті. Але син тут, живий. І не міг же він через зачинені двері пройти! Це вже зовсім проти всяких правил.
До радості всіх гостей батько приніс Сашу додому, посадив собі на коліна і вже не спускав з нього очей. І раптом син сказав:
– Папа, я згадав, на кого схожий той дідусь.
Батько спочатку не зрозумів:
– Який?
– Як який? Той, що мене врятував.
Саша повів тата в кімнату бабусі. Там він виліз на стілець і показав пальчиком на старовинну ікону святителя Миколая в скромному покуті:
– Папа, це він!
Святителю отче Миколаю, моли Бога за нас!
