Перша осіння дата, яка дуже важлива для незаміжніх дівчат – це свято Покрова Пресвятої Богородиці.
У народі свято асоціюється зовсім не з церковною легендою, а з покровом нареченої (після весілля жінці заборонялося ходити з непокритою головою) і самої Землі, яку покривають осіннє листя, а часом і перший сніжок.
Зв’язок землі і жінки був суттю дня. “Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю и мене молоду” – звучала головна молитва. І перший сніг на Покрову вважався щасливою прикметою – значить, весіль буде багато і багато знайдуть свою любов. Хоч тут варто поспівчувати нашим прабабусям: кожна дівчина, що не засватана в поточному осінньому сезоні, піддавалася глузуванням, кожна здригалася від будь-якого шереху і стуку – чи не йдуть в будинок довгоочікувані свати? А якщо оні затримувалися, не гріх було й повоpoжити.
Сніг теж використовували для ворoжіння, замітаючи його в сторону порогу, щоб суджений прийшов в будинок скоріше. Увечері напередодні Покрови рекомендувалося вмитися заговореною водою і витерти обличчя сорочкою коханого (або просто чистою чоловічою сорочкою). Лягаючи спати, згадати, щоб уві сні приснився суджений. І не забувати засуджувати “Покров-батюшка, крий землю сніжком, а мене женишком!”, “Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку”.
Втім, сон на Покрову був вельми символічний. До сих пір кожній, хто бажає вийти заміж або зустріти нового чоловіка раджу встати 14-го на світанку, піти до церкви і повісити свій рушник на ікону Покрови. Або поставити свічку перед кожною іконою Божої Матері і попросити її допомоги. Вважалося, що швидше і вдаліше всіх заміж вийде та, що підніметься зранку раніше інших і перша поставить свою свічку. А мати, яка бажає своїй дочці щастя, повинна була відкрити на Покрову вхідні двері, постелити до порогу рушник і сказати: “Стелися, доріженько щаслива, для молодих і старостів”.
Також письменниця виділила ще два дні жіночої сили: 27 жовтня – Перша Параскева П’ятниця та 10 листопада – Друга Параскева.
“У свідомості наших предків і ці свята, і їхні святі покровительки були нероздільні, і зверталися до них одночасно:” Отче -Покров, мою голову покрий. Матушка П’ятниця Параскева, крий мене скоріше “. Адже обидві вони – і
Богородиця, і свята Параскева зайняли свого часу місце однієї давньослов’янської богині, покровительки шлюбу, родючості, магії і долі.
Велика Мати Макош – єдине жіноче божество в пантеоні нашого князя Володимира, побудованого ним в Києві, безроздільно панувала над жіночою долею. Цікаво, що і саме східнослов’янське свято Покрови, на думку ряду дослідників, було народжене саме в Києві в першій половині XII століття.
Про саму Макош майже нічого невідомо, крім того, що після хрещення Русі її місце зайняла і Богородиця, і свята Параскева, яку вважають в народі “бабиною святою”.
Мабуть, тому напередодні Параскеви П’ятниці читалися найсильніші замови і навіть любовні привороти (найбезпечніший з яких вимовлявся 27-го на сході сонця “На догоду тобі, підсоби мені на догоду собі”). А може, ще й тому, що період весіль вже добігав кінця, і не дочекавшись женихів дівчатам доводилося пускати в хід важку – магічну артилерію.
Вважається, що на Параскеву П’ятницю жінка може загадати на світанку будь-яке бажання про майбутнє – і воно неодмінно збудеться. А між Першою і Другою Параскєвою формується не тільки жіноча доля, Велика Мати Макош зачинає новий світ.
