Найбільш ревно це свято вшановується Запорозьким козацтвом та українським воїнством загалом. Тому можна з упевненістю сказати, що свято Покрови Богородиці — це престольне свято українського козацтва, яке завжди відчувало особливу опіку,
молитви, заступництво Богородиці. Відчуття того, що Сама Богородиця турбується про нас, про наші біди, скорботи та радощі — сповнює серце людини силою, оптимізмом і прагненням здолати усі перешкоди в земному бутті. Цю близькість заступництва
Богородиці ми оспівуємо церковними молитвами: «Сьогодні ми, православні люди, радісно святкуємо, осяяні Твоїм, Божа Мати, явленням, і, здіймаючи очі до Твого пречистого образа, уклінно просимо: «Покрий нас чесним Твоїм омофором і визволи нас від усякого зла, благаючи Сина Твого, Христа Бога нашого, щоб спас душі наші».
Любов Цариці Небесної обіймає усі народи, які прагнуть жити за Законом Божим для утвердження дієвої любові до Батьківщини, Правди Божої, Христової справедливості, пророчої мужності, мученицької відваги та турботи за майбутнє християнських народів.
Любов Богородиці сильніша за національну ненависть, політичну ворожнечу, а заступництво Божої Матері сильніше за військові стратегії та плани князя світу цього.
Пам’яткою материнської турботи та опіки Богородиці українським народом стали незліченні Покровські храми, монастирі, церковні братства і навіть військові загони, які боронили простори рідної землі. Образи Покрови Богородиці, мабуть, найрідніші та
найближчі українському серцю. І в цьому — свідчення того, що християнські свята мають пряме відношення до реального буття людини на землі, а не лише до фрагментів християнського минулого та історії людства.
Продовжуючи традицію українських лицарів — козаків, українських мислителів, християнських подвижників духу, ми мусимо з відданістю та особливим прагненням вирішувати питання збереження християнських цінностей, історії й культури українського народу, які мають стати питаннями змісту і сенсу власного буття.
Не треба наслідувати приклади наших політиків, які з піною на губах на трибуні парламенту та на телевізійних шоу проклинають усе «москальське» й присягають на вірність Україні. Важливо у серці, у власному житті на рівні конструктивізму, творення та любові пропагувати унікальні особливості нашої культури та ментальності.
Звичайно, можна кричати, що все зруйнували «москалі», «жиди», «американці», «татарська навала», волати з екранів телевізорів, що немає української книги, забороняти російську мову. А можна спокійно, на рівні подвижницької праці та дії, писати
українською, спілкуватися, цінувати наших письменників, науковців, вивчати рідну історію — і це буде найкращим прикладом справжнього дієвого патріотизму та любові до Бога і Батьківщини.
Саме у свято Покрови, як ніколи, треба згадати сторінки української історії і навіть особливості українського Православ’я. Українське Православ’я має власні енергетичні імпульси духовної радості, свободи, волелюбності, натхнення та славослов’я
Творцеві світу. Містичний інтуїтивізм, споглядання Творця через усну народну творчість, поезію, прозу, образотворче мистецтво, ремесла й національні традиції притаманні нашій релігійній культурі. Однак така унікальність і неповторність богословської думки
українського Православ’я не повинна мати нічого спільного з політичними спекуляціями, національною ворожнечею та ненавистю до інших народів та культур.
Українська богословська думка завжди концентрувала свою увагу на реальних проблемах людини, її стражданнях, прагненнях та інтересах. Доля конкретної людини є важливішою за питання кордонів імперії, геополітичних стратегій майбутнього світу.
Державні, імперські інтереси завжди другорядні у порівнянні з питаннями християнської антропології. Людська особистість — найвища цінність в очах Божих. Життя людства — у полоні політичних спекуляцій, тоталітарна модель розвитку суспільства руйнує саму людину, створену за образом та подобою Божою.
Підкорення волі вільної людини шляхом партійних чвар, державних суперечностей, ідеологічних протиріч, інформаційною маніпуляцією якомусь земному зовнішньому авторитету, національному чи імперському, мусить розглядатися християнином як
порушення Богом установленого устрою. Жити у любові, злагоді, повазі один до одного переконують нас, що це і є вічні, самоочевидні істини християнства. Сучасному православному християнинові важливо зруйнувати амбіційні імперські ідеологічні та вузьконаціональні шаблони сприйняття Православ’я.
Отже, варто реально подивитися на життя та вчення Церкви, щоб сказати, що «кріпосне право», середньовічне панування багатого над бідним, зневага до особистості неприпустимі ні в якій формі у житті церковної парафії.
Не можна корупціонерів, олігархів і бандитів називати доброчесними розбійниками, а бідних, знедолених, «закріпачених» сучасною комерцією «невільників» — наших пересічних громадян – порівнювати з безбожниками, грішниками, невдахами та
прокаженими. Говорити правду про життя, гріх, смерть і воскресіння — головне пророче покликання християнина. Облачившись у Христа, віруюча людина мусить через усі складності та суперечності буття нести свій хрест, крокувати до Царства Божого, незважаючи на спокуси сучасного життя, політики, бізнесу, культури та інформаційного простору.
Святкуючи Свято Покрови Божої Матері, християнин має сповнюватися справжньою християнською свідомістю, оновлюватися у вірі та прагненні жити з Творцем. Хто ми, де ми, куди ми ідемо? Де наше коріння, історія, сила на майбутнє? Як зберегти нашу віру,
культуру, історію, а головне, як передати цей безцінний скарб релігійного та культурного буття наступним поколінням — основне питання, яке має нас хвилювати у час церковних свят і спогадів. Саме таке святкування церковних подій, свята Покрови зокрема,
дає належну користь християнинові і нашому народові загалом. Треба не лише зберігати традиції, говорити про минулі великі досягнення християнства, важливіше й надалі творити, розвивати православне богослов’я, підносити віровчення Православної Церкви на новий рівень розуміння та сприйняття.
У світлі вищесказаного треба ствердити, що всупереч намаганням деякої ліберально-публіцистичної критики зобразити християнина як невдаху, затуркану, неосвічену людину, християни мусять своїми реальними справами, вірою, мудрістю доводити
протилежне. Недаремно Православ’я пов’язане з мучеництвом. Згадаймо, що слово «мученик» перекладається як «той, що дає свідчення».
Важливо вдома читати духовні книжки, акафісти та кафізми, але ще важливіше у своїй професійній діяльності, родинному житті, навчанні та власній духовній орієнтації свідчити про Бога своїм християнським ставленням до життя, культури та історії. Бути
християнином означає вийти з затвору з Христом і у Христі, сприймаючи виклики часу, прямувати шляхами реального сучасного життя до життя вічного.
Отже, головне явлення Богородиці у Константинополі врятувало не лише життя Візантії, воно актуалізує і нашу сьогоднішню молитву за спасіння нашої рідної Батьківщини та землі. Богородиця завжди приходить на допомогу тим, хто звертається до Неї зі
щирою молитвою. Матір Божа захищає кожну віруючу людину, покриваючи її Своїм небесним омофором. «О Пресвята Діво, Богородице, укрий нас дивним Твоїм омофором, охорони землю нашу від усякого зла».
