Ось як вона почала свого листа:
“Мої дорогі діти!
Завтра ви приїдете до мене в гості, тому що завтра у мене ювілей. Ви побачите, що я старію. Будь ласка, будьте терплячі і спробуйте зрозуміти, через який етап життя я зараз проходжу …
Якщо я або тато будемо вам розповідати те, що вже розповідали рік назад, якщо ми будемо повторювати одні й ті ж історії знову і знову, не перебивайте нас, не відповідайте роздратовано: “Ти це вже розповідала мільйон раз”. Будь ласка, просто послухайте ще раз. Постарайтеся згадати ті часи, коли ви були маленькими, і я читала вам одну і ту ж казку знову і знову, поки ви не засипали.
Коли я кажу, що не хочу зараз приймати ванну, не гнівайтесь на мене. Краще згадайте, як вечорами після важкої роботи, ми вмовляли прийняти душ вас, коли ви були дітьми.
Коли ви бачите, наскільки я неосвідчена в тому, що стосується нових технологій, просто дайте мені час навчитися. І не дивіться на мене так!
Пам’ятаєте, як я терпляче вчила вас робити щось нове належним чином? Як вчила вас одягатися, розчісувати волосся, вирішувати кожен день складні життєві питання. Приходять дні, коли ви все гостріше і гостріше будете помічати, що я старію.
Прошу вас, будьте терплячі. І спробуйте зрозуміти, через що я проходжу, намагаючись розібратися в ваших гаджетах і скайпі.
Якщо я іноді втрачаю думку, дайте мені час згадати, про що йде мова. Не проявляйте нетерпіння. Просто знайте: найголовніше для мене – бути поруч з вами. Ви завжди будете займати найголовне місце в моєму серці.
Коли мої старі, втомлені ноги не дозволяють мені ходити так швидко, як ходите ви, подайте мені руку і підлаштуйте свій крок під мій. Я теж подавала вам руку, коли ви тільки вчилися ходити. І в ці дні мені не було сумно!
Просто побудьте трохи зі мною. Спробуйте зрозуміти мене. Дайте мені можливість дожити до кінця своє життя в любові і терпінні. Пам`ятайте: я бережу час, проведений з вами, і сприймаю його, як дар.
З великою посмішкою і величезною любов’ю я закінчую цей лист. Просто хочу нагадати: люблю вас, мої дітки!”
