Розповім вам про диво, яке одного разу сталося зі мною. Є така чудова книга – Псалтир. Це, можна сказати, прямий телефон до Бога. Читається вона цікаво: складається з 20 глав – кафізм, і кожна кафізма ділиться на три слави. Перші дві слави читають за здоров’я, третю – за упокій.
Був у нас страшний пожежний сезон. Стояла сильна засуха, навколо все палало. Страшно було: вийдеш увечері – там заграва, тут заграва. Пожежі такі, наче бомбардування! Села почали горіти, Чаші (назва села) згоріли вщент. Людей із Чашинського евакуювали до санаторних таборів неподалік. Усе навколо палало, а люди чекали допомоги. Але кому потрібні простi селяни?..
Коли вогонь дійшов до села, порятунком став лише струмок, що протікав посередині. Люди кидалися у воду, ниряли, аби самим не зайнятися вогнем. Потім їх перевезли до табору. Я приїжджав до них – підтримати, вислухати. Важко було слухати їхні історії. Особливо запам’ятав чоловіка – сидів, а руки його тремтіли… Таке страшне пережити: пожежу, евакуацію, втрату всього нажитого.
Я просто слухав, не повчав. Вони говорили – я робив висновки. Як діяти під час пожежі? Спершу – вивести машину, причепити причіп, зібрати речі. Документи краще заздалегідь тримати в одному місці – щоб у разі біди миттєво схопити та виїхати.
Зараз навколо сіл бур’ян росте висотою з людину. Раніше хоч худоба його з’їдала, а тепер – тільки іскра, і миттєво все загориться. Нічого не зупинить, нічого не врятує…
Одного разу я повернувся додому. Було дуже спекотно – посушлива весна. Я ліг спати на веранді.
Раптом дружина будить мене близько півночі:
— Павле, вставай! Пожежа! Горимо!
«Ось і дочекалися», – подумав я.
Одразу кинувся діяти: вивести машину, причепити причіп, узяти документи – усе було підготовлено заздалегідь. Вважаю, що все під контролем. І раптом у серці – дивний поклик. Господь ніби говорить:
«Ти священник? Іди молитися! Куди ти біжиш?»
Ми живемо в низинці – з одного боку Верховка, з іншого Пеньківка. І ось, із боку Пеньківки зайнявся ліс. Вогонь шалений, а вітер жене його прямо на нас.
Ну, що там – пів години, і село згорить!
Але всередині щось велить: молися.
Я стою, не знаю, що робити. Але я ж священник! Значить, треба виконувати волю Божу.
Встав на молитву. Надягнув підрясник. Дружина стоїть поруч.
Взяв Псалтир і почав читати.
Думки біжать – що ще врятувати, що встигнути взяти. Чую – трактори загудiли, пожежні машини приїхали.
Та що вони зроблять при такому вітрі?..
Стою і читаю Псалтир. Ледве вистачило сил на одну кафізму. Чесно кажучи, думав не про молитву, а про порятунок. Але таки відстояв, дочитав.
Вибігаємо на вулицю – треба рятуватися. І раптом…
Вітер змінився!
Дув з півдня – тепер дме з півночі! З такою ж силою!
І вогонь починає затухати. Сам по собі.
Наступного дня зустрічаю голову сільради, Володимира Ілліча.
Говоримо.
— Учора приїхали – ліс палає, трава, бур’ян горить. Зупинити нереально. Мужики трактором намагалися опахати, пожежні поливали водою – безрезультатно. Вогонь перестрибнув через смугу, зайнялася інша частина. Величезні гілки летіли, нічого не могло зупинити. Вітер тільки роздмухував вогонь. І раптом якесь… диво! Вітер змінився на протилежний, і вогонь почав гаснути. Ми швидко загасили залишки. Як це сталося? Як вітер міг так різко змінитися?!
А я про себе думаю: «Ось яка дивовижна книга – Псалтир! Треба читати!»
ЧИТАЙТЕ ПСАЛТИР!
Дві слави – за здоров’я:
“Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь!”
А третя – за упокій.
Їх теж треба поминати.
Я вірю: на Псалтирі можна все вимолити.
