— Жили-були два брати, — неквапливо почав свою розповідь старець Паїсій. — Одного вечора вони пішли до храму. Там Старший і Молодший збиралися помолитися й почитати на кліросі.
Це я нещодавно молилася у прекрасному, старовинному храмі. Це церква Малого Вознесіння, кінець XVI — початок XVII століття.
Отже, всі святі книги розклали. Почали читати. Молодший читає й… робить помилку. Старший зауважив і одразу виправив брата. Молодший, запальний, обурився: “Ти що, вказуєш мені?! Я й сам знаю, що і коли читати!”
Служба закінчилася. Старший дуже засмутився. А Молодший ще більше розпалював себе, його гнів наростав. Він мовчки пішов до своєї кімнати й зачинився там.
Але й Старший засмутився не менше від того, хто помилився. Він картає себе за те, що не промовчав, що зробив братові зауваження. Його слова, хоч і правильні, але образили брата, завдали йому душевного болю.
Він навіть відмовився від вечері. Замкнувся у своїй кімнаті й не виходив.
А Старший стукав, кликав на трапезу. Але Молодший не відчиняв і категорично відмовлявся від їжі.
Тоді Старший, — обвів поглядом присутніх старець Паїсій, — залишився чергувати біля дверей брата.
Очікування його не лякало. Він розмірковував так: довго зачиненим не просидиш, рано чи пізно вийде.
Так і сталося. Незабаром двері відчинилися. Побачивши Молодшого, Старший опустився на коліна, вклонився до самої землі й сказав, що винен. І, звісно, попросив пробачення…
— Ось за такі вчинки, — сказав отець Паїсій, — і приходить Божа благодать.
Закінчу прекрасними словами святого праведного Іоанна Кронштадтського:
“Я — неміч, злиденність, Бог — Сила моя. Це переконання є моя висока мудрість, що робить мене блаженним.”
Ангела вам до сну, мої улюблені читачі.
Поділюся великопісною порадою від преподобного Серафима Саровського про збереження душевного миру.
Щоб зберегти мир у душі, потрібно всіляко уникати осуду інших. А ще — мовчати.
Коли людина, за словами Серафима Саровського, дотримується такого стану — неосуду та мовчання, вона отримує Божественні одкровення.
А що ж робити, щоб позбутися осуду?
Слід зосереджуватися на собі й не приймати поганих звісток, бути “мертвим” до всього зайвого.
Також потрібно частіше заглиблюватися в себе й запитувати: “Де я? Де мої думки?”
“При цьому, — каже преподобний Серафим, — щоб тілесні почуття, особливо зір, служили для внутрішньої людини й не відволікали душу чуттєвими предметами.”
Святий підсумовує свої духовні роздуми такою фразою:
“Благодатні дари отримують лише ті, хто має внутрішнє діяння і пильнує за своєю душею.”
Тож будьмо пильними! Терпіння вам у проходженні всіх великопісних випробувань… Нехай зміцнить вас Господь!
