Жила-була одна добра жінка, Агнія Афанасіївна. Я навчався разом із її сином у технікумі. Вона сама розповіла мені, як одного разу переживала дуже важкий момент, коли на неї нахлинула хвиля скорботи. Її чоловік був хорошим, ветеран війни, дуже спокійний дідусь. Коли ми познайомилися, він вже був стареньким і трохи почав випивати. Вона сильно засмутилася — їй не подобалося, що її Петро так випиває.
Знаєте, є люди кришталево чисті — Агнія Афанасіївна була саме такою. І чоловік її, і діти (я їх усіх знаю) — чудові люди. На таких родинах тримається країна. Чоловік став випивати — він не був п’яницею, але це її турбувало. І син тяжко захворів: волосся випадало, з носа йшла кров. Вона дуже розхвилювалася — такий удар, коли завжди все було добре, гладко.
Щось її сильно напружило, і вона вийшла в город. Раніше паркан називали «плетиво» — стояли стовпчики, до яких кріпили жердини. Вона підійшла до цього плетива, сперлася і заплакала:
— Господи, що ж це таке? Що з моїми улюбленими чоловіками, які зі мною живуть? У них такі негаразди, все так погано.
Вона не могла витримати цього болю і заридала:
— Господи, за що Ти мене залишив? Чому у мене все так погано?
На дерев’яний стовпчик прибігла й сіла кішечка неймовірної краси. Не породиста, а просто дуже гарна, миленька. Вона сіла й подивилася на Агнію мудрими очима, просто сиділа й дивилася. Її фігурка була дуже граційною.
— Яка чудова кішечка! Ти до мене прибігла, прийшла мене втішити? Дякую тобі, кішечко. Давай я тебе заберу додому… Стоп, ти ж, напевно, чиясь. Не може така гарна, доглянута кішка бути безхазяйною. Напевно, ти у когось втекла. Ні, чуже брати не можна. Не можу я тебе взяти. Напевно, ти чиясь… Чия ж ти можеш бути? Я знаю всіх сусідів, знаю, які у них кішки. Але ні, без дозволу брати чуже не можна. Мені досить того, що я на тебе подивилася.
Вона повернулася додому й думала: «Чия ж це кішка може бути? Я не бачила в нашому селі таких кішечок. Напевно, мені це Господь послав у втіху. Ладно, вирішуся, піду заберу її», – подумала вона і вийшла, але кішечка вже зникла. Трохи засмутилася:
«Що ж я за така? Якщо Бог дає, треба брати».
Ці роздуми трохи зіпсували свято, але, попри все, вона була втішена тим, що Господь приділив їй увагу, показав такий знак. Їй стало добре й легко, вона заспокоїлася.
Інший випадок
Інша добра жінка, Поліна Василівна, теж переживала нелегкий момент: сварки з чоловіком, тиск від свекрухи. Вона пішла в ліс по гриби та ягоди — треба було втекти з дому.
— Йду, – каже, – по лісу, плачу. Чому в мене все так погано, хоч у ліс тікай. І так ця хвиля негараздів накрила мене. Йду й чую, щось пролетіло над головою. Подивилася: голуб чи не голуб, розміром як голуб, але не голуб. Біла пташка сіла на гілочку і сидить, дивиться на мене. Мене вразив його погляд — не пташиний, а дуже розумний, усвідомлений. Він був такий гарний, витончений. Таких голубів я ніколи не бачила — просто райська пташка.
Поліна зупинилася, подивилася на нього і від самого вигляду зрозуміла — Бог поруч.
— Пробач мене, пташечко, – вклонилася йому і пішла далі. Обернулася — пташки вже не було. Минуло, може, хвилин 15–20, поки вона говорила з нею. Вона виговорила все, що боліло, очистила душу. Їй стало легше, і вона пішла далі щаслива й задоволена.
Висновок
Коли приходять труднощі, їх не можна уникнути, але, з Божою допомогою, їх набагато легше пройти. Нехай Господь завжди посилає вам утіху у важкі хвилини: кішечка, пташка, голуб — це знаки, що ви не одні. Труднощі є і будуть, але з Богом ми все подолаємо.
