Коли святкувати іменини, якщо у календарі немає імені?
День Ангела, яким іноді називають іменини, збігається з днем літургійного поминання святого, ім’я якого ми носимо.
У хрещенні Господнє ім’я освячує людину, і християнин отримує своє ім’я в Церкві. Це може бути ім’я святого, тобто учня, який прожив своє життя у зразковій вірності своєму Господу. Покров такого святого становить зразок любові та забезпечує його заступництво. «Хресне ім’я» може виражати ще християнське таїнство чи християнську чесноту.
Як ми бачимо, ім’я важливе тому, що воно веде до єднання життя з певним святим. Святий, ім’я якого ми носимо, надихає нас на наслідування його прикладу. Водночас ми довіряємо себе його молитовному заступництву. Святі стають покровителями і посередниками благодаті для тих людей, які носять їхнє ім’я та довіряються їм.
Якщо ми не можемо знайти в календарі наше ім’я, під яким ми були охрещені, потрібно подивитися, яке ім’я може відповідати нашим варіантам. Наприклад, слов’янському жіночому імені Богдана відповідає Феодосія, Феодора чи чоловічі Феодот, Феодор, Феодосій. Можна знайти день, який знаходиться найближче до Дня нашого Хрещення. Якщо розшукати ім’я все ж таки не вдалося, можна відзначати іменини в урочистості всіх святих.
А лаятися – гріх?
У посланні св. Якова йдеться про гріхи язика. Апостол Яків каже, що не можна нехтувати гріхами язика, тому що язик невеликий, але він як кермо для корабля. Корабель величезний, але кермо надає йому належного напрямку. І гріхи язика здаються незначними, проте вказують, у який бік пливе той човен, тобто ми.
Господь Ісус каже:
«Бо від надлишку серця говорять уста» (Мт 12, 34).
Отже, все, що стосується мови, важливе. Дуже важливо! У гімні кохання св. Павла спочатку говориться про мову:
«Якби я говорив мовами людськими та ангельськими, але не мав любові, я був би як мідь бреняча чи кимвал звучний» (1 Кор 13, 1).
Мовою можна когось підтримати чи вбити, зруйнувати, посилити чи зміцнити. Це дуже важлива річ. Хочу сказати, що не треба засмучуватися через те, що священики також іноді лаються. Висвячення не забирає в людини схильності до гріха.
Що означає Успіння Богородиці?
Свято Успіння Пресвятої Богородиці почало поширюватися у VI –VII ст. Це був спогад про завершення життя Діви Марії, який сприймався як славетна та надзвичайна подія. У Константинополі вже починаючи з VII ст. це свято відзначалося 15 серпня. У Римі свято Успіння — Dormitio — почали відзначати в тому ж столітті, за Папи Сергія I. Упродовж століть це свято поширилося на Францію та Англію, але отримало іншу назву — Assumptio, тобто Взяття (на Небо) Пресвятої Діви Марії.
Чому, говорячи про завершення життя Діви Марії, віруючі споконвічно вживали термін «успіння»? Безперечно, Діва Марія померла. Але її смерть не збіглася з початком тління, як це сталося, наприклад, із тілом Лазаря. Тому її смерть схожа на сон більше, ніж на смерть, початок руйнування. До Тієї, до якої не торкнувся гріх, не могло торкнутися і тління як природний наслідок смерті.
Чи повинен християнин завжди терпіти і не реагувати на образи?
Терпіння – це готовність переносити тягар зі спокійною душею, тобто не соромлячись і не зневіряючись. Терпіння не дозволяє залишати в сум’ятті душі ті речі, завдяки яким ми досягаємо ще більших благ.
Чи завжди потрібно терпіти зло?
Багато хто задає собі справедливе запитання: чи завжди потрібно терпіти зло? Тут слід провести різницю між схильністю душі і необхідністю здійснення справедливості, яка є мінімальною формою любові.
Коли буває пристойний час для гніву? — запитує Іван Златоуст у «Тлумаченні святого Матвія». — Тоді, коли ми не за себе самих відповідаємо, але щоб утихомирювати зухвалих і звертаємо на прямий шлях безтурботних. А коли гнів недоречний? Тоді, коли сердимося, щоб помститися за самих себе, що забороняє і апостол Павло, говорячи: «Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце Божому гніву» (Рим. 12, 19); коли сваримося через гроші, чого теж апостол не дозволяє, кажучи: «Чи не краще залишатися вам скривдженими? чи не краще вам терпіти потреби?» (1 Кор. 6, 7). Як цей останній гнів зайвий, так перший потрібний і корисний. Але багато хто чинить навпаки. Вони розлютуються, коли ображають їх самих, але залишаються холодними і малодушними, коли бачать, як піддається образі інший. Те й інше противиться євангельським законам.
Тут святий Іоанн Златоуст говорить про недоречність гніву у відповідь на особисту образу та несправедливість. Але це не означає, що християнин у принципі не має права відстоювати свої права, тим більше, коли вони стосуються загального блага.
Таким чином, завжди потрібно аналізувати обставини: іноді вони змушують реагувати, а в інших випадках – наприклад, коли зло неминуче, коли реагувати безрозсудно або коли реакція буде неадекватною, тоді слід «віддати тіла ваші в жертву живу, святу, приємну Богові», як сказано у Посланні святого апостола Павла до Римлян (12, 1).
Якби Адам і Єва не згрішили, як би Земля витримала таку кількість безсмертних людей? Навіть якби первородний гріх не було скоєно, люди не залишилися б назавжди на землі. Адже Бог створив людей для того, щоб привести їх у спілкування з Ним у спогляданні Раю та вічному тріумфі. Земне життя у будь-якому разі було б лише підготовкою до життя вічного. І якщо припустити, що Адам не згрішив би, то люди наприкінці часів все одно були б перенесені на Небо, не проходячи через страждання та смерть.
Звідки ви знаєте, що Біблію надихнув Бог?
Наша впевненість у тому, що Святе Письмо натхнене Богом, пояснюється не знанням, а вірою. Мати віру означає, серед іншого, приймати свідчення Бога всередині нас. Віра в те, що Святе Письмо натхнене Богом, — це віра, дарована Самим Богом як надприродне світло, вкладене Богом у наш розум. Так само, як сонячне світло дозволяє побачити речі цього світу, світло віри спрямовує нас до речей Божественних, даруючи нам відчуття і внутрішнє свідчення того, що вони є істинними.
Чи можна виправдати роботу у неділю?
Адже кожен християнин знає про заповідь шанувати святий день. Згідно з вченням Ісуса, кожну заповідь слід розуміти в дусі заповіді любові. Є такі види праці, які можна виправдати любов’ю до ближнього – служіння для добра іншої людини чи суспільства. Так можна сказати про опіку над хворими, чергування в поліції або в пожежній частині.
Як раніше, так і зараз, деякі вважають святий день – чи то субота (євреї), чи неділя – перешкодою для збільшення своїх доходів. Хто з працівників наважиться нагадати про своє право на відпочинок у неділю, якщо йому загрожуватиме звільнення? Треба ж утримувати сім’ю. Для прибутку можна не тільки змушувати працювати в неділю, а й продовжувати робочий день без додаткової плати, заохочувати працівників до шахрайства та обману, ризикувати здоров’ям, а іноді навіть життям.
Що ми можемо в цьому випадку зробити?
По-перше, можемо не приносити прибутку тим, хто змушує працювати у неділю. Тобто уникати покупок чи інших непотрібних дій. Гріх людини, яка працює з примусу в неділю, легкий, тому що вона за це відповідальності не несе. Найбільшу відповідальність несе роботодавець, який бажає отримати прибуток навіть за рахунок Божих Заповідей. Але також грішимо і ми, коли стаємо тими, завдяки яким бізнес у неділю є прибутковим. Це не тільки гріх проти Бога, коли покупки стають важливішими за Нього. Це теж гріх проти любові до ближнього, який через нас змушений працювати у неділю. Якщо немає можливості змінити рішення роботодавця, що грішить, то хоча б самі не прикладатимемо до цього руки.
