Мій давній приятель поділився своїми таємними думками.
«Віриш, – каже, – ось усе ніби добре! Бізнес успішно розвивається. Діти підростають і радують. Дружину люблю так, ніби вчора побралися. Батьки живі-здорові. Здавалося б, все ідеально! Та ні! Є у мене біда – не можу молитися. Фальшиво виходить, не як у дитинстві… Чомусь не йде серцева молитва… І від цього такий тягар на душі – ніби я обманюю Господа…».
Христе мій, благословить мене, вибач мені, допоможи моїм дітям. Дякую тобі за все!
Ми тоді з ним довго про все розмовляли. І про віру, і про життєві справи, і просто про життя. Допомогло чи ні – не знаю. Адже в душу не заглянеш. Але по собі знаю, що відвертого спілкування, як кажуть, відверто, багатьом з нас не вистачає. І багато хто, знаю, мучаться, як мій приятель, несподівано втративши контакт із Богом.
Тема, до речі, не є новою. Святі отці часто про це писали. І старці, священики любили і люблять читати молитву поміркувати.
Якось віруючий поскаржився ієрею Костянтину, що йому «важко молитися». І знаєте, що той сказав? «Та й не молись, якщо тобі погано від молитви!».
Сказати-то сказав, а сам потім цілий трактат про це написав:
– Коли людина молиться, вона хоч на якийсь час стає вільною. Мовчать гріхи. Немає ідіотських мрій, дрімання перед сном. Засинає образа. Завмирає страх. Немає думки про гроші та здоров’я. Вони прийдуть потім. А зараз розум заповнений іншим. Бог бере на Себе всю нашу увагу.
У молитві ми недовго стаємо вільними від свого і чужого зла. Стаємо крилатими. Відчуваємо у собі світло, але у собі погляд Бога. Згадуємо про свою подобу ангелів. Пригадуємо, що таке справжнє кохання.
Молитва творить справжнє диво. Вона приносить увечері мир із Богом. Покаяння до сповіді. Свободу від болю душі. Невразливість для зла.
І тобі це не потрібне?
Не треба та не потрібно. І нікому в тобі це не потрібне. Молишся чи не молишся, церква не стежить за тобою, як податкова інспекція. Довіряє та сподівається на дорослість.
Чи обов’язково читати канони до причастя і наслідування?
Що означає “обов’язково”? Ти прочитаєш через силу і станеш кращою?
Церква з надією і смутком пропонує світло молитви перед зустріччю з Христом. З’їж солодке. Не їж гірке. Чи краще буде, якщо замість молитви та бесіди з Богом ти поринеш у біль та задуху свого світу?
Псалтирем і молитвами треба насититися до очей. Як рослина у горщику. Без цього дорослішання на руках Давида, у слові святих, духовне зростання буде непередбачуваним, як доля доморослого художника чи тих, хто живе в лісі та молиться колесу. Школу, досвід, таємницю та багатство молитви нічим замінити не можна. Як не можна замінити звичайну школу чи досвід майстрів. Та й навіщо позбавляти себе цієї можливості спілкування з Богом?
Погано, коли Бога не люблять, і чогось читають Йому Триканонник. Святі отці пишуть, що читати – це найпримітивніша форма молитви та богоспілкування. І є ще дві вищі. Є. Але як ти напишеш першу симфонію, коли ноти не розумієш?
А ось як коротко, зрозуміло і розумно сказав про спілкування з Богом через молитву архімандрит Андрій (Конанос):
– Якщо вже у вас так немає часу на молитву, покладіть молитву у все, що робите. Моліться під час роботи, дорогою, усюди, де ви знаходитесь. Вирушаючи спати, помоліться розумною молитвою і скажіть перед тим, як заснути: «Христе мій, благослови мене, пробач мені, допоможи моїм дітям. Дякую тобі за все!».
На закінчення, друзі, коротка молитва про душевний спокій:
“Господи, дай мені розум і душевний спокій прийняти те, що я не можу змінити, мужність змінити те, що можу, і мудрість відрізнити одне від одного. Амінь.”
