Багато пар відчувають, що таке почуття як кохання вимагає більш піднесеної церемонії, ніж проставлення печаток у паспорт у РАГСі. І тоді вони замислюються про вінчання у церкві. Також нерідко буває, що люди живуть у зареєстрованому шлюбі рік, три, десять і навіть тридцять, поступово приходячи до віри та усвідомлення, що все ж таки добре б свій союз засвідчити і перед Богом.
Насамперед варто дізнатися, кому вінчатися не можна за жодних обставин. А оскільки це одне з обрядів Православної Церкви, насамперед варто сказати про людей, які належать іншим релігіям. Тобто подружжя має належати до Православної Церкви (не важливо, якого Патріархату). Також іноді допускають шлюб із католиками, однак, на це потрібен дозвіл єпископа.
Крім того, не можна вінчати нерозписане подружжя. Логіка проста: якщо люди не готові з будь-яких причин проставити штампи, то як можна вірити, що вони проживуть разом все життя? Якщо відсутність штампу не важлива, то і його наявність не повинна бентежити таких піднесених людей. Винятки бувають, проте вони дуже рідкісні. Або за неможливості з будь-яких причин офіційно зареєструвати шлюб (тимчасова неможливість і ліньки не входять до списку поважних причин), або коли священик добре знає нареченого і наречену і довіряє їм, при цьому заява подано і дата весілля випадає на піст – у такому разі, можуть як традиційно відкласти вінчання, так і провести його до поста, а в РАГСі просто поставити підписи.
Також обмовимося про другий та наступні шлюби. Розвінчання як такого не існує. Існує благословення на другий шлюб. Воно дещо відрізняється від чину першого вінчання, оскільки Церква розуміє, що розлучення – це завжди травма та трагедія для учасників. Другий шлюб також зазвичай вимагає дозволу єпископа, а єпископ має право дізнатися, у чому полягала причина розлучення. Якщо вдруге вінчатися хоче винний у першому розлученні (наприклад, що зрадив), можуть і не благословити. Постраждалій стороні зазвичай не відмовляють у другому шлюбі.
До речі, про розлучення. Офіційно є лише три причини, через які людина може подати на розлучення: це зрада, сильне пияцтво чи загроза життю (особливо дітям), тобто насильство в сім’ї. Насправді, звичайно, і серед православних трапляються розлучення на ґрунті “непримиренних розбіжностей”, але варто пам’ятати, що найчастіше в таких ситуаціях винні обоє, і в такому разі розлучення – досить великий гріх.
І ще: вінчання відрізняється не лише у разі повторного шлюбу, а й у разі, коли вінчаються люди вже літні. У такому таїнстві вже не просять Господа подарувати подружжю багато дітей, наприклад, оскільки у їхньому віці це вже не має сенсу.
На закінчення відзначимо, що спочатку християнський шлюб полягав у Євхаристії – наречений і наречена причащалися Тіла і Крові Христа з Чаші і тим самим пов’язували себе не тільки в цьому житті, а й після смерті. У католицькій культурі шлюб вважається лише земним справою, не переходячи у вічність, а Православ’ї вважається, що пов’язуються як тіла, а й безсмертні душі. Втім, посмертна доля подружжя нам не розкрита, крім того, що “в раю не одружуються і не виходять заміж”, за словами Господа. Це означає, що звичних подружніх стосунків там не буде, але духовний зв’язок та любов залишиться. Тому подумайте над важливістю цього обряду. Якщо ви не ведете духовне життя, чи не пошкодуєте ви про те, що вінчалися, не будучи воцерковленими? Чи не плутаєте ви свої особисті духовні почуття з істинною релігійністю? Не всякий священик благословить шлюб людям, яких хрестили в дитинстві, але при цьому вони самі жодного разу не замислювалися про Бога та стосунки з Ним. А якщо й благословить, чи принесе користь така профанація обряду?
Підготуйтеся, розберіться і, якщо потрібно, зачекайте трохи. Краще спочатку воцерковитися, напередодні вінчання сповідатися і причаститися, та й після не відходити від Церкви, і тоді Бог точно візьме вас, люблячих людей, за руки і поведе до щасливого сімейного життя.
