Чи грішно це — уникати спілкування з людиною, з якою неприємно спілкуватися, чи нецікаво, чи коли ти не маєш часу? На це запитання відповідає священник.
Я гадаю, це не гріх. Якщо людина до душі ставиться уважно. Не випадково апостол пише:
«Не обманюйтеся: худі спільноти розбещують добрі вдачі».
Худі спільноти необхідно уникати. Тому що порятунок своєї душі має бути важливішим.
Тут ми стикаємося з питанням, кого обрати – Бога чи друзів? Нерідко люди хочуть догодити іншим людям, ніж Богові, ніж зраджують Його. Цього не можна припускати.
Крім того, в деяких випадках потрібно не лише уникати худі спільноти, необхідно викривати поведінку людей. Тобто висловити, що ті чи інші дії чи фрази є неприпустимими.
Апостол Павло пише:
«Ніхто нехай не спокушає вас порожніми словами, бо за це приходить гнів Божий на синів спротиву; Отже, не будьте їх спільниками… і не беріть участь у безплідних справах темряви, а й викривайте».
Тому уникайте поганих спільнот та шкідливих розмов. Але будьте готові, що ваші друзі вас не зрозуміють. І, можливо, ви зазнаєте критики…
Намагайтеся не відчувати неприязнь до самих людей, викривайте лише гріх. І зберігайте зв’язок із Богом, тому що він не має кінця.
Якщо одна людина уникає зустрічі чи спілкування з якоюсь іншою людиною, у цьому випадку велике значення має мотивація.
Якщо виходити з правила «З преподобним преподобним будеш … з розбещеним розбестишся», то людина в цьому випадку уникає погану компанію. І чинить правильно. У Писанні у зв’язку з цим сказано:
“… буде він тобі, як язичник і митар”.
Тобто обходити таку людину чи таку компанію за три версти — дуже корисно. Що ж тепер з усіма дружбу вести? У Писанні навіть йдеться про те, що деяких не потрібно навіть вітати. Тобто йти повз, ніби й не зустрічав.
Тобто, все залежить від мотивації. Якщо у вас на людину образа якась і ви намагаєтеся уникати людини, то ця мотивація неправильна, нехристиянська. А якщо у вас мета уникнути спокуси, осквернення, непотрібних розмов, тоді це не тільки прийнятно, а й необхідно.
Наприклад, дзвонить у мене телефон. Я дивлюся, хто дзвонить. А в мене вільного часу – лише три хвилини. Я не піднімаю слухавку. Чому? Бо знаю, що розмова – хвилин на сорок. Я знаю, що ця людина коротко не може. Вона коли вмикається, то зупинитися не може…
Але коли маю час, я їй передзвонюю. Спеціально набираюся терпіння, приводжу себе в рівний стан духу… Я не завжди маю час, щоб слухати заїжджену платівку. Ми ж розуміємо, що людина багато говорить часто з марнославства.
