Людині, що ступає на духовний шлях, дуже багато потрібно пізнати і осягнути. Дорога до Господа завжди терниста і непроста – вона усіяна безліччю перешкод, не помітивши яких ми, замість того, щоб йти до Бога, згортаємо зі стежки і безрозсудно слідуємо за хибними ідеалами, спокусившись і впавши в оману по наученню нечистих. З цієї причини християнам-початківцям слід заздалегідь дізнатися про подібні пастки.
Так корінням зла, з якого й зростає згодом самообпотішення, є беззастережна довіра до власних помислів і почуттів, які народжуються в нашому враженому гріховністю єстві.
«…Наш розум – живий і рухливий, тому часто схильний щось уявляти. Завдяки мисленню ми засвоюємо ті чи інші поняття у тому, що оточує, а уява сприяє засвоєнню образів.
Так, диявол, виходячи з нашої здатності мислити, намагається вдихнути у нас нечисті помисли. А наша здатність уявляти, у свою чергу, дає можливість спокушати нас порочними зображеннями».
Звичайно, духовний світ залишається для нас незримим, однак він впливає нас через наші думки, образи і почуття. Нерідко нечисті змушують нас мислити і відчувати щось таким хитромудрим чином, що ми не можемо відрізнити те, що вони вселяють від наших власних відчуттів. А хибні помисли, засвоєні душею, повільно, але вірно поневольяють нас, позбавляючи щирого, справжнього і чистого богоспілкування. Неможливо бути справжнім християнином, не звертаючи при цьому уваги на те, що відбувається у власній душі.
«Грішні і сповнені суєтністю думки, почуття і мрії,» – каже Отець Ігнатій, – «Отруюють нашу душу, коли ми перестаємо з ними боротися і починаємо насолоджуватися ними. Від життя в гріху і постійного спілкування з нечистим народжуються і вкорінюються в нас пристрасті, які й штовхають нас, зрештою, на спокусу».
Першу фатальну помилку може зробити людина, що молиться, покладається на власну уяву. Безумовно, зовсім позбутися здатності уявляти неможливо, оскільки вона властива нашому розуму. Все, що оточує нас, ми запам’ятовуємо образно. І в ті хвилини, коли нам спадає на думку щось земне, щось, що ми вже бачили, наш розум неминуче малює той чи інший образ. Але коли людина йде духовним шляхом, прямуючи в область піднесеного і нематеріального, зайва схильність уявляти стає дуже небезпечною.
«Небезпечною і неправильною стає молитва, коли той, хто молиться, починає уявляти,» – попереджає Святитель, – «Він починає уявляти ті чи інші картини зі Святого Письма і не замислюється про те, що в такий момент самоспокушається. Кожен з нас – грішний, і тому, уявляючи подібне, ми лестимо власну зарозумілість і марнославство, розум і гординю, обманюючи самих себе.
На жаль, ми не усвідомлюємо, наскільки мрійливість нашої занепалої та гріховної природи оманлива і хибна: ми насолоджуємося власною вигадкою, насолоджуючи цим і самого нечистого. Мрійники з перших кроків ступають на хибний, диявольський шлях, потрапляючи під його вплив».
Однак, на думку преподобного Антонія Великого, існує зброя, яка має воістину безмежну з силою в боротьбі з нечистим, і доступна вона кожному з нас. Йдеться про просте хресне знамення. Преподобний говорив про нього так:
«…Якщо нечисті йдуть до Вас ночами, бажаючи передбачити майбутнє або кажучи, що вони ангели – не вірте їхній брехні.
Якщо ж вони почнуть хвалити і лестити Вам, не піддавайтеся і в жодному разі не зближуйтеся з ними, але зараз перехрестіться і піднесіть молитву. Наступної миті нечиста сила стане незримою, бо злякається хреста Божого. Адже Сам Спаситель, відібравши хресним знаменням їхню силу, осоромив нечистих».
Говорив про величезну силу хресного знамення і Антоній Великий:
«…Нечисті надсилають мрії заради того, щоб налякати боязких. Тому хрестіться якнайчастіше і сміливо слідуйте своєму шляху, а нечисті нехай і далі виставляють себе на посміховисько».
Багато інших святих отців рекомендували якомога частіше вдаватися до чудотворної сили хресного знамення. Особливо корисно хреститися у моменти боротьби із пристрастями. Ось що про це писав Іоанн Златоуст:
«…Якщо тебе хтось образив – перехрестись. Згадай про те, що сталося на Хресті зі Спасителем, і образа згасне».
Однак найгарячішим прихильником осяяння себе хрестом був Кіпріан Карфагенський, оскільки саме завдяки хресному знаменню йому вдалося перемогти диявола. Він навіть називав його «незримою печаткою, що відганяє нечистого».
Неодноразово рятувало осяяння хрестом і Святителя Григорія Чудотворця: одного разу, під час вечірньої молитви, його атакувало полчище демонів. Проте, варто було йому тільки окреслити у повітрі хрест, нечисті відразу відступили.
До допомоги хресного знамення неодноразово вдавалися навіть далекі від віри в Господа люди. Так, за словами Григорія Богослова, імператор Юліан Відступник, який раніше відкинув віру, дуже злякавшись, мимоволі перехрестився.
Кожна віруюча людина має пам’ятати про цінність хресного знамення. Не можна сприймати його як звичний, механічний жест. Осяяючи себе хрестом, ми стаємо захищені від будь-якого лиха, від будь-якої скверни. Сам Бог укривається в хресному знаменні, у ньому міститься вся Його любов і милосердя. Тому осяяти себе хрестом ми повинні не тільки в хвилини молитов або відвідування Храму, але так часто, наскільки це можливо.
