Усього п’ять слів — і ви змінитеся навіть зовні. Навіть ваша поведінка та зовнішні дії стануть правильними. Ось як діє Ісусова молитва. Саме так навчав своїх духовних дітей старець XX століття Йосип Ісіхаст. Він був дуже суворим і навчав своїх юних ченців двох правил: молитви та мовчання. Перше висвітлює душу, друге оберігає від марнослів’я. Якщо чернець не опанував цих правил, то він не чернець, навіть якщо зовні таким здається.
У молитві Ісуса, як і в будь-якій іншій молитві, безперечно, можна замінити “я” на “ми”. У цьому немає нічого страшного чи забороненого.
Важливо вимовляти: “Господи, Ісусе Христе” на вдиху і “помилуй мене” на видиху. При цьому не лише просити, а й дякувати — можна своїми словами, молитвою або навіть у вигляді вірша.
Ісусова молитва допомагає не лише ченцям, а й мирянам. Вона відволікає від мирських турбот, “збирає” людину, робить її цілісною та зосередженою. Навіть якщо людина працює, їде або сидить, спочатку її думки зайняті метушнею, але згодом вони повертаються всередину — до себе, до Бога.
Старець радив спочатку вимовляти молитву вголос. Звісно, якщо поруч немає тих, хто міг би спокуситися або роздратуватися. Адже від Ісусової молитви освітлюється повітря, усе навколо, і біси скиглять. Навіть безперервна Ісусова молитва вища за церковні молитви. Якщо ж довкола багато людей, молитву можна читати подумки. Розумна молитва творить неймовірне.
Учень старця, майбутній архімандрит Єфрем, у юності скаржився, що від постійної молитви в нього болять горло та серце. Він навіть казав своєму духовному наставнику Йосипу, що від невпинної молитви язик і рот у нього настільки втомлювалися, що здавалося, ось-ось з’явиться виразка. Та старець підбадьорював його:
“Терпи, не здавайся! Якщо не буде болю, не буде й плоду молитви. Ця молитва тебе врятує. Вона стане для тебе світлом. Так навчали наші отці. Намагайся зосередитися на внутрішньому, а не на зовнішньому.”
Згодом розум перестає розсіюватися, і в ньому запановує Ім’я Ісусове. Якщо монах — та й будь-яка людина — не покине Ісусову молитву, серце опанує її, і вона переможе пристрасті.
Звісно, сама молитва — навіть у її чистому вигляді — не скасовує Сповіді, Причастя та добрих справ.
Ісусова молитва гори зверне, душу просвітить.
Одного разу один брат так старанно й зі смиренням творив Ісусову молитву, мріючи побачити красу раю, що невдовзі споглянув її духовними очима. Все навколо стало для нього зовсім іншим, неописаним словами: спів пташок, квітучі дерева, зелені трави — усе Царство Боже говорило про велич Господа.
Ісусова молитва дана всім — і ченцям, і мирянам. Християнин — це той, хто завжди з Христом, а цьому й служить Ісусова молитва. Вона дає змогу бути з Господом скрізь: у метро, на засніжених вулицях, у магазині, на роботі, серед друзів і ворогів. Ісусова молитва — це золота нитка, що зв’язує нас із Христом, засіб духовного пильнування і перебування перед Господом.
Зазвичай наш розум зайнятий хаотичними думками, що змінюють одна одну, не даючи нам спокою. У серці — такі ж безладні почуття. Якщо не зайняти їх молитвою, у них зароджуватимуться гріховні думки та пристрасті. Ісусова молитва — це ліки для душі, хворої на пристрасті:
“Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного.”
У Стародавньому Патерику наводиться таке порівняння:
“Коли котел підігрівається вогнем, на нього не сяде жодна муха зі своїми бактеріями. А коли котел остигає, на ньому бігають різні комахи.”
Так і душа, зігріта молитвою, стає недоступною для демонів. А коли вона холоне, коли згасає вогонь молитви, тоді приходять спокуси.
Кожен може перевірити це на власному досвіді: у хвилину скорботи, коли тиснуть проблеми чи серце розривається від недобрих думок, варто лише почати молитися, вимовляти Ісусову молитву — і бурхливий потік думок розсіється.
