Нерідко наші власні думки можуть перетворюватися на справжніх катів, які змушують нас мучитися і страждати. Напевно, кожна людина може підтвердити, що її розум протягом дня заповнює тисячі різноманітних думок. Наші помисли подібні до диких мавп – вони раз у раз перестрибують з гілки на гілку, ні на мить не зупиняючись.
Також і наші думки – ми, самі того не помічаючи, постійно перескакуємо з одного помислу на інший, а окремі образи та бажання щохвилини змінюють одне одного, наче картинки у калейдоскопі. Наш розум можна порівняти з полем, на якому наші думки безперервно стикаються. Причому ці думки можуть бути абсолютно різними.
Однак, де ж таїться небезпека, в чому вона полягає? Справа в тому, що наші помисли не тільки виснажують і втомлюють нас, а й нерідко змушують почуватися винними – це стосується поганих порочних помислів. Часто люди, які недавно прийшли до Господа і прийняли Християнство, страждають від великої кількості грішних помислів. Але це закономірно – адже їхні душі поки що не встигли очиститися за допомогою Святого Духа через різні церковні обряди. Тому їх і мучать подібні нечисті образи та спогади.
Але що є головною причиною наших негативних емоцій – гніву, занепокоєння, розчарування чи страху? Багато хто скаже, що всі ці почуття – реакція на поведінку інших людей. Наприклад, на той чи інший непристойний вчинок або на чийсь важкий характер, на чиюсь упертість чи егоїзм. Іншими словами, ми звикли звинувачувати у своїх нещастях зовнішні чинники, але, водночас, ми не замислюємося про те, що наші емоції насамперед зароджуються саме в нас самих.
Наші страждання – це насамперед породження наших думок. Нас мучить те, що не відбувається з нами, але те, як ми це тлумачимо. Зовнішні обставини для багатьох з нас можуть бути однаковими, але саме Ви вбираєте ті чи інші події і реагуєте на них тим чи іншим чином.
На думку Феофана Затворника, надлишок емоцій відчутно шкодить не лише мирському життю, а й духовному: «Емоції та переживання не дозволяють людині зосередитися на молитві. Я кажу, зрозуміло, не про такі почуття, як покаяння чи радість від спілкування з Господом, бо сердечна молитва – це найцінніша, найвища молитва. Шкодять молитві почуття і думки, пов’язані зі світськими переживаннями, негатививні емоції по відношенню до інших. В результаті виходить так, що людина молиться з думками про свої нагальні проблеми, а не прагнучи душі до Бога».
Звичайно, наші емоції є невід’ємною частиною нашої людської природи. Однак безперервне страждання, викликане емоціями, неможливість мислити тверезо і здорово, зациклювання на будь-якій темі – неприродно. Такий стан називається «пристрасним». І небезпечний він не лише муками, переліченими вище – такий стан насамперед несе в собі гріх.
Тому необхідно жити з розумінням того, що різні почуття та емоції – це наша природна складова, якою необхідно навчитися керувати. Тоді помисли не затьмарять розум, але допоможуть виростити в душі добрі, праведні почуття.
Цінну пораду про те, як справлятися з власними суєтними помислами, дав мудрий старець Паїсій Святогорець у розмові з монахинею.
– Отче, коли мені потрібно вирішити якусь проблему, я не можу заснути, бо дуже переживаю через це.
– Твоя проблема полягає в тому, що ти страждаєш від багатьох помислів. Якби не вони, то і під час послуху, і на терені духовному ти змогла б працювати набагато плідніше. Я хочу порекомендувати тобі один спосіб, який допоможе тобі впоратися з небажаними помислами.
Уяви собі: у тебе з’явився помисел про якусь справу, але цю справу тобі треба буде зробити не сьогодні, а завтра. У такому разі подумки кажи сама собі: «Ця справа не сьогоднішня. Я подумаю про неї завтра». А якщо, наприклад, тобі потрібно прийняти якесь рішення, не мучи себе думками про те, як бути – ухвали рішення якнайшвидше.
Вибери щось одне, вияви рішучість, а про інше подбає Отець Небесний. Не намагайся бути надмірно скрупульозною, уникай зайвої ретельності, не ламай свою голову. Намагайся робити все, що в твоїх силах, з любощами та смиренністю. Нехай поведінка твоя буде простою, але сповненою довіри до Господа. Не забувай про те, що коли ти покладаєш на Всевишнього сподівання про власне майбутнє, ти так чи інакше штовхаєш його на допомогу тобі.
А від надлишку помислів і міцна людина, що пихає здоров’ям, захворіє. Коли засмучений хворий або стражденний, його можна виправдати, але, коли здорова людина мучиться від помислів, що долають її, – це зовсім інша справа! Воістину, найтяжча недуга нашого часу – це мирські, сповнені суєтністю помисли.
