Нам часто у своїх молитвах мимоволі доводиться вимовляти слово «Амінь», але не кожен знає з якою метою. Крім знайомого нам значення з єврейського: «Хай буде так, істинно, вірно», етимологічно мається на увазі під собою надійність, твердість, вірність, постійність, безперервність те, що ніколи не перестає.
Тобто, щоб Господь колись не вимовляв, з якими б ми до Нього молитвами не зверталися, ми твердо віримо, що все, що сказане має під собою силу, велич.
Але у різні епохи воно мало під собою різне значення. Якщо у Старому Завіті під словом “Амінь” малося на увазі щось завершальне. Наприклад, урочисте підтвердження зобов’язання зачитаного Закону, молитви, угоди чи клятви.
То в текстах Нового Завіту вживали його вже на знак схвалення, правдивості, що людина погоджується з тим чи іншим твердженням, словом, проповіддю. Є ніби “словесною печаткою”, що виражає готовність християн нести відповідальність перед Богом.
Більше того, це слово означає самого Господа, тобто є ще одним Його ім’ям. В Одкровенні святого апостола Іоанна Богослова ми бачимо: І Ангелу Лаодикійської церкви напиши: так говорить Амінь, свідок вірний та істинний, початок творення Божого (Об’явл.3:14).
А в Євангелії від Іоанна для певної виразності використовують “Амін”, як би подвоєно («Амін, амінь говорю…»), що вказує на особливу значущість слів Господа і підтверджує їхню владу, посилює вірність істин Божественного Одкровення.
Але навіть якщо його ставлять наприкінці молитов, псалмів, це не означає, що це «кінець». Часто сам Христос не рідко говорив «Амінь» і на початку своєї мови: «Амінь кажу вам — Істинно говорю вам…». Але починати нею міг лише Господь.
“Амін” є одним із найпоширеніших слів у богослужінні Православної Церкви. І як і «Алілуя», “Амінь” – єдині слова єврейською мовою, які не були перекладені церковнослов’янською мовою. Їм 115 разів розпочинаються або закінчуються тексти у Новому Завіті.
Іноді навіть люди у побуті на знак згоди з будь-ким, на знак точності сказаного теж говорили: “Амінь”.
Більше того, ми неодноразово зустрічаємо цю словоформу «Амінь» у Псалмах, що вказує нам на те, що ми повинні бути дуже уважними до текстів. “Амін” вказує, наказує на те, що потрібно зупинитися і слухати написане. Тобто читаючи послання до Бога, людина повинна на якийсь час забути про суєту, порожні думки, які заважають зосередитися, уважно читати, щоб осмислити сказане. Адже зрозуміти щось, а іноді й отримати від Господа відповідь можна, коли ми маємо чисте відкрите серце.
“Амінь” означає ще як Божий усний друк, символ віри в те, що все, що читається, молитва, прохання звернення не викликають сумніву, а є безперечним твердженням. Так робив і пророк Єремія. Він зобразив коротким словом клятву Всевишнього відновити царство народу Божого і повернути все награбоване, що означає, що збудуться слова Господні. Важливо тільки вимовляти його правильно, з почуттям, зі зітханням, не марно, а усвідомлено.
Але іноді амінь взагалі не ставиться. Якщо, наприклад, наприкінці молитви є такі слова: «Як Твоє є Царство і Сила і Слава…», то наприкінці доречно поставити Амінь. Так, ми ніби погоджуємося зі сказаним.
Але ось наприкінці молитви «Богородице Діво радуйся» цього слова не використовуємо. А все тому, що в цих коротких словах ми й так бачимо її правдивість, у ній навіть описано чому ми її вихваляємо: «як Спаса народила Ти душ наших», а хіба може бути щось переконливіше і вірніше за це. Тому в присутності слова “Амінь” немає потреби, словом, воно там не доречне.
А ще окрім “друку” в кінці це слово ще називає «слово-скріпа», яке виражає волевиявлення людей, що моляться, прийняття ними відповідальності перед Богом і надію на те, що молитва буде почута. Раніше навіть на вигуки священика відповідав сам православний народ, а чи не хор. Тобто він все розумів і погоджувався зі сказаними словами молитви, яку він промовляв. Крім того, “Амін” пов’язує в одне органічне ціле предстоятеля і очолювану ним паству. І навіть цим словом змальовується розповідь всього Євангелія, будучи її останнім словом (Об’явл. 22:21).
