Це раніше нас вчили, що Бога немає, а сьогодні переконаних атеїстів стає дедалі менше, але й справжніх віруючих не так уже й багато. Люди вірять, що Бог є, але не поспішають впускати Його у своє життя. Знаходять причини для того, щоб відкласти це рішення на потім. Що це за причини? Я виділила б п’ять, хоча, можливо, їх більше.
Я спочатку змінюсь
Уявіть собі такий діалог:
– Дорога, у тебе серйозна ангіна, тобі терміново треба до лікаря!
– Ти з глузду з’їхав! Як я здамся лікареві в такому вигляді?! Ніс розпух від постійного нежитю, під очима темні кола, горло болить так, що розмовляти важко.
— Ну нічого, лікар бачить таких хворих щодня.
— Ні, я надто його поважаю і не хочу образити своїм гнітючим станом. Я спочатку одужаю, приведу себе в порядок і ось тоді – одразу до лікаря на прийом.
Погодьтеся, звучить абсурдно. Але саме так виглядають люди, які через свою неідеальність не поспішають прийти до Христа. Ісус одного разу сказав, що не здорові потребують лікаря, але хворі – так само, як Спасителя потребують не праведники, а грішники. А людина каже: «Я спочатку змінюся, перестану грішити – і тоді прийду до Бога з покаянням».
Але це самообман. Можна довго намагатися зусиллям волі відмовлятися від якихось гріховних звичок, а досконалості досягти все одно не вдасться. Адже, якби людина могла сама змінитись і перестати грішити, не треба було б Ісусу Христу за нас помирати. Але Господь знав – людська природа настільки гріховна, що не здатна сама себе змінити. Потрібне надприродне Боже втручання, здатне змінити нас. А самій людині треба визнати свою гріховність і попросити Бога прощення за всі гріхи і за невіру. І тільки тоді Бог дасть сили для того, щоб людина більше не грішила.
Я не грішу
У принципі, у світі чимало хороших і порядних людей. Здоровий спосіб життя, вірність у сім’ї, чесність та доброта – таких людей чимало. Але навіть ті, кому похвалитися особливо нічим, для визнання своєї праведності все ж таки знаходять аргумент: я ж нікого не вбив і не пограбував. Такі люди вважають, що за стандартами цього суспільства вони не гірші за багатьох. Але проблема полягає в тому, що відповідати перед Богом ми будемо за іншими стандартами. Мірилом виступить Боже слово. І ось що воно каже:
«…Всі згрішили і позбавлені Божої слави» (Рим.3:23).
Іноді воно роз’яснює Божі стандарти праведності дуже докладно і конкретно: «…перелюбство, блуд, нечистота, непотребство, ідолослужіння, чаклунство, ворожнеча, сварки, заздрість, гнів, чвари, розбіжності, (спокуси), брехня, ненависть, уб і тому подібне. Попереджаю вас, що такі, що роблять так, Царства Божого не успадкують» (Гал.5:19-21).
За кожен із цих гріхів доведеться відповідати. І краще дізнатися про це зараз і вжити заходів, ніж все життя вважати себе праведником, а після смерті опинитися назавжди в пеклі.
Тому Біблія ще й ще раз попереджає: «Якщо кажемо, що не маємо гріха, — обманюємо себе, і істини немає в нас. Якщо визнаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди» (1 Ін.1: 8-9).
Я надто поганий
Інша крайність — вважати себе настільки грішною, що прощення вже неможливе. Жахливі наслідки якогось гріха чи дурної помилки породжують почуття провини. І далі – як укіс. І гріх уже — це спосіб життя, і серце — наче камінь. А життя одне, і переписати його заново не вийде. Але, знаєте, Ісус одного разу сказав: «неможливе людині – можливо Богові». Не важливо, великий гріх ти скоїв чи дуже багато незначних, злочинець ти в очах суспільства чи лише у своїх власних. Навіть якщо ти сам себе не можеш пробачити, сьогодні тобі є добра звістка! Бог дарує тобі Своє прощення. Від тебе просто потрібно це прийняти. Прощення не треба заслуговувати чи заробляти. Бог може пробачити будь-який твій гріх.
«Тоді прийдіть – і розсудимо, – говорить Господь. Якщо будуть ваші гріхи, як багряне, – як сніг убілю; якщо будуть червоні, як пурпура, – як хвилю убілю» (Іс.1:18).
А знаєте, який уривок Біблії вважається найважливішим? Його так і називають – «золотий вірш» Біблії. Ось він: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів.3:16). Іншими словами: Бог віддав Свого сина на смерть, щоб людина не понесла покарання за свої гріхи. Потрібно повірити Богові і прийняти від Нього в подарунок вічне життя.
Я вірю в душі
У свій законний вихідний Олександр дозволив собі поспати довше, а коли прокинувся, влаштував сніданок на дивані перед телевізором. Раптом дзвінок у двері.
– Хто там?
– Сашенька, це я, твоя мама.
Молодий чоловік подався було вперед, але різко зупинився і задумався: «Ага, це, значить, я її зараз впущу, а вона посуд, не митий з вечора, побачить чи за цигарки дорікати почне. Ой, а раптом розпитувати про справи візьметься? Так я і кіно своє не подивлюся. Воно мені потрібне? І павутиння на стелі обов’язково помітить, змусить прибирати. А я не хочу! Нехай живе спокійненько вдома і мене не турбує. Якщо мені потрібна допомога — сам її покличу».
У Біблії написано, що Ісус подібно стоїть біля дверей кожного серця і стукає. І хто для Христа відчинить двері свого серця, до того Він увійде – і відбудеться дивовижне спілкування. Але не всі відчиняють Йому двері, бо вважають: достатньо вірити в душі і не хочуть нічого змінювати у своєму житті. Така віра називається мертвою. І в день Божого суду вона не врятує.
Я ще встигну
«Поживу у своє задоволення, а наприкінці життя покаюсь – і до Бога, до раю». Це найбільша диявольська брехня, на яку було спіймано чимало людських душ. Нам усім здається, що житимемо довго, і про наближення своєї смерті дізнаємося трохи заздалегідь, щоб якраз вистачило часу здійснити молитву покаяння.
Біблія відкрито попереджає: маємо лише «сьогодні». “Завтра” може не наступити. Сьогодні найвдаліший день для покаяння.
І не варто думати, що життя з Богом позбавлене задоволень. Бог наповнює життя Своїх дітей справжнім щастям. Запитайте у будь-кого, хто вже відкрив для Нього своє серце.
