Старець Паїсій Святогорець завжди вказував на те, що необхідно довіряти життя свою Богу за допомогою молитви. Старцеві боляче було бачити людей, які знемагали, борючись лише «своїми слабкими людськими силами», в той час як могли б цілком попросити допомоги у Бога, а Він «здатний послати в допомогу не просто силу божественну, а й багато божественних сил; і тоді допомога Його буде не просто божественною допомогою, а Божим дивом».
Тому він наполягав на тому, щоб люди відчули, що молитва для них це необхідність, і намагався допомогти тим, хто не навчився молитися, «започаткувати роботу серця в молитві». Тих же, хто придбав добрий навик молитви, зміцнював, щоб молилися з більшою ревністю і теплотою.
Прп. Паїсій Святогорець
1. – Як потрібно молитися?
– Себе відчувай маленькою дитиною, а Бога своїм Отцем і проси Його про все, в чому маєш нужду. Розмовляючи таким чином з Богом, тобі не захочеться потім від Нього відходити, тому що тільки в Бозі людина знаходить безпеку, розраду, невимовну любов, з’єднану з божественної ніжністю. Молитва означає помістити Христа до себе в серце, полюбити Його всім своїм єством.
2. Бог для того попускає траплятися у нас різні проблеми, щоб ми вдавалися до Нього, але краще, коли по любові дитина біжить до свого батька або матері. Чи можливо уявити дитину, яка знає, як її люблять батьки, яку доводилося б силою змушувати йти на руки до матері або батьку? Бог є ніжний Батько, і Він любить нас. Тому потрібно з нетерпінням чекати години молитви і ніколи не насититься спілкуванням з Ним.
3. – Коли мало часу, і я молюся квапливо, може, краду час, яке повинна присвятити Христу?
– У Христа всього багато, скільки не кради, Він ні в чому не має потреби, а ти от не отримуєш користі. Не Христу потрібна наша молитва, а нам потрібна Його допомога. Ми молимося, тому що так спілкуємося з Богом, Який нас створив. Якщо не будемо цього робити, то впадем в руки диявола, і тоді горе нам.
4. – Як мені полюбити молитву?
– Відчуй потребу в молитві. Як тілу, щоб жити, потрібна їжа, так і душі, щоб жити, слід харчуватися. Якщо вона не буде харчуватися, то ослабне, а потім настане духовна смерть.
5. – Як потрібно готуватися до молитви?
– Так само як готуємося до божественного причастя. Там божественне прилучення, тут божественне спілкування. Коли ми беремо участь, беремося в себе Христа, приходить Божественна благодать. В молитві ми постійно спілкуємося з Христом і іншим чином приймаємо Божественну благодать.
Невже цього мало! У причасті долучаємося Тіла і Крові Христових, в молитві спілкуємося з Богом. Як перед причастям необхідно сповідатися духівника, так і перед початком молитви потрібно зі смиренням сповідатися Христа. «Господи, я нікчемна людина … Не варто Тобі зі мною возитися, але прошу Тебе, допоможи мені». Так приходить Божественна благодать і відкривається шлях до спілкування з Богом.
6. – Святий Іоанн Ліствичник каже, що молитва – це «суд до суду».
– Так і є. Коли людина правильно молиться, тоді молитва є «суд до суду». Хто духовно здоровий, якщо, починаючи молитися, відчує в серці скам’яніння, то стане шукати причину його, щоб усунути. «Чому я так себе відчуваю, – запитає він сам себе. – Може бути, я когось засудив або прийняв помисел засудження і сам того не помітив? Може, промайнув помисел гордості або є в мені якесь побажання, яке не дає мені спілкуватися з Богом?»
7. – Коли я зайнята якоюсь розумовою працею, то не можу молитися.
– Якщо під час роботи розум твій знаходиться в Бога, то це і є молитва. Адже якщо молишся, а розум при цьому не в Бога, то яка користь? Якщо навіть, коли людина втомлюється молитися, він приведе на розум думки про Христа, Божої Матері, то це знову молитва.
8. – Може людина зберігати пам’ять про Бога, не промовляючи молитви?
– Якщо вона говорить в помисел: «Як я далеко від Бога! Що мені робити, щоб бути поруч з Ним? » – від цього приходить пам’ять про Бога, приходить і молитва. Намагайся завжди відчувати присутність Христа, Божої Матері, святих і веди себе так, як ніби вони тут, поруч.
9. – Я не відчуваю любові до молитви.
– Твоє серце поки що не стало тепле, молитва йде не від душі; ти все робиш з примусу, сухо, без почуття. Як починаєш молитву?
– Починаю з думки, що потрібно помолитися про себе і про інших.
– Ну, що ти за дивна людина! У тебе всюди «потрібно»: «потрібно молитися», «потрібно займатися духовною працею», все «потрібно», «потрібно» … – ось ти і тяготися. Добре, що є в тобі така сила, а ти починай зі смиренного помислу, з жалю. Нехай працює серце, нехай співчуває, тоді не потрібно буде себе примушувати; будеш відчувати радість, і буде в душі таке внутрішнє радість.
10. Щоб духовне життя стала легким, нам не треба на себе тиснути. Ми повинні питати наш розум: «Хочеш, зробимо богослужіння добового кола? Хочеш, почитаємо Псалтир? Або погуляємо по стежці, творячи Ісусову молитву? Або, може бути, заспіваємо молебний канон Пресвятій Богородиці з великими поклонами?» Так людина не втомлюється, тому що все, що він робить, він робить з внутрішнім розташуванням.
Коли наша душа відчуває нездужання і ми не можемо здійснювати поклони, то помолимося Ісусовою молитвою сидячи, почитаємо щось духовне, зробимо те, що нас приваблює. У молитві повинно бути спільником все серце людини, без залишку. Молитва, аскеза, духовні заняття повинні відбуватися від серця. Людина отримує духовний дохід тільки в тому випадку, якщо йому передує духовний внесок, якщо йому передує жертва.
