Чому ж люди так часто дратуються і гніваються? Хтось скаже, що це від хвороби, інший скаржиться на нерви. Третій виправдає себе тим, що розгнівався абсолютно справедливо.
Преподобний Амвросій головною причиною гніву і дратівливості називав гордість.
«Три колечка чіпляються один за одного: ненависть від гніву, гнів від гордості».
«Ніхто не може бути виправдовувати свою дратівливість якою-небудь хворобою – це походить від гордості».
Старець за своїм звичаєм висловлювався коротко і влучно, афористично:
«Будинок душі – терпіння, їжа душі – смиренність. Якщо їжі в будинку немає, мешканець пнеться».
Преподобний Никон про уразливість писав духовному чаду:
«Ти вважаєш себе необразливим. Але ти не ображаєшся в таких речах, якими ти не цікавишся. Якщо ж торкнеться того, чим ти дорожиш, – ти ображаєшся».
Преподобний Макарій застерігав: від гніву і дратівливості страждає не тільки душа, але й тіло. Старець писав:
«Від дії і обурення цих духовних пристрастей падає і на тіло розлад, і це вже є покарання Боже: і душа, і тіло страждають від нашого недбальства та неуваги».
Старець Антоній називав дратівливість смертної отрутою, яка губить здоров’я і скорочує життя:
«У міркуванні дратівливості раджу вам охороняти себе як від смертної отрути, яка помітним чином губить здоров’я, недійсними робить медичні засоби і саме життя скорочує».
Преподобний Лев вчив утримувати себе від роздратування, щоб не втратити душевний світ:
«Багаторазова спокуса повинна вас навчити в утриманні себе від подразнень, через котрі втрачається мир душевний».
Преподобний Макарій попереджав, що на боротьбу з гнівом і дратівливістю потрібно «багато часу, подвигу і праці»:
«… справа це не єдиного дня чи місяця є, але багато часу, подвигу, праці і допомоги Божої потрібно до викорінення цього смертоносного кореня».
Преподобний вчив, що в житті не можна уникнути випадків, що дають привід до гніву, зцілитися ж від цієї пристрасті можна тільки одним шляхом – шляхом смирення і самоукорінення:
«Зцілювати цю душевну хворобу не тим, щоб нас ніхто не турбував і не ображав – цього і бути неможливо: в житті зустрічається безліч непередбачених, неприємних і скорботних випадків, Промислом Божим посилаються до нашого випробуванню або до покарання. Але треба шукати зцілення цього пристрасті так: во благо приймати всі випадки – догани, приниження, докори і досади – з самоукоріненням і смиренням».
Старець наставляв при обуренні і образі утримуватися від неприємних слів і докоряти собі за те, що не зміг зберегти мир в душі, то пристрасті будуть поступово винищувати.
Пише преподобний Зосима: коли ми, при образі нас, сумуємо не про те, що ображені, але про те, що образилися, то біси бояться цього втворення, бачать, що почали йти до винищення пристрастей».
Старець Лев радив швидше миритися з тим, кого образив:
«Набагато краще помиритися і сказати” винен “тому, кого образив, ніж заводити тяжби, бо сказано:” Та не зайде сонце у гніві вашому “(Еф.4 26). Швидше мирися з тим, кого образив». Іноді наш гнів буває не без підстав, ми можемо розгніватися на брата, який вчинив негідний вчинок. Але і тоді ми повинні утриматися від гніву, бо вилікувати зло злом не можна, а можна тільки любов’ю.
Старець Макарій пояснював, що навіть несправедливий наш кривдник все ж не зміг би нас образити і образити без потурання Божого, тому і слід вважати його знаряддям Промислу Божого.
Про кривдників, про тих, хто несправедливо ображає, преподобний Йосип писав:
«Наші кривдники – вони перші наші душевні благодійники: збуджують нас від сну духовного».
Старець вважав корисним піддаватися образам, «коли нас штовхають»:
«А нам корисно, коли нас штовхають. Те дерево, яке вітер більше качає, більше корінням зміцнюється, а яке в тиші, то так відразу і валиться».
Іноді після нанесеної нам образи ми довго не можемо прийти в себе, знайти душевний спокій. Душа знемагає від безглуздих спогадів, розум вхолосту знову і знову прокручує неприємну ситуацію.
Щоб навчитися терпіти образи терпляче, преподобний Амвросій радив згадувати свої власні неправі справи:
«Не нарікай, а перенеси удар цей терпляче, підстав при цьому ліву щоку, тобто згадавши свої неправі справи. І якщо, може, ти тепер невинний, то перш за багато грішив – і тим переконаєшся, що гідний покарання».
