У храмах читають сорок сьоме зачало Євангелія від Матфея, де Господь говорить:
«Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає».
Але це — щодо людей. Коли учні прийшли до Господа і сказали Йому: ось хтось із нами не ходить, але Іменем Твоїм виганяє бісів, і ми заборонили йому. Господь відповів: «Не забороняйте, бо хто не проти вас — той за вас». Тобто стосовно людей Господь встановив таке правило: «Хто не проти вас, той уже за вас».
Але щодо Нього Самого — інакше. Хто не зі Мною, той проти Мене. Стосовно Бога не можна залишатися нейтральним, сказати: «Я ні за, ні проти, я агностик». Так не вийде. Хто не зі Мною, той проти Мене. І хто не збирає зі Мною, той розкидає.
Хто разом із Господом не збирає у своєму серці Духа Святого, той розтрачує ті дари, які Господь йому дав. І настане час, коли користування дарами закінчиться, і ми постанемо на Суд Божий. І далі Господь каже:
«Тому кажу вам: усякий гріх і хула простяться людям, але хула на Духа не проститься людям».
До чого це? Це зачало — продовження події, коли Господь вигнав біса з людини, а фарисеї стали говорити, що Він виганяє силою князя бісівського. І ось хула на Духа Святого сталася саме тут. Він вигнав силою Духа Святого, а вони назвали це діянням князя бісівського. Тому Він і говорить про непростимість цього гріха.
Чому хула на Духа не проститься? Бо гріхи людині прощаються, очищуються її серце саме Духом Святим. А якщо людина противиться Самому Духові Святому, то як же вона прийме від Нього зцілення? Дух Святий лікує, очищує серце, а людина хулить Його — тому й не отримає прощення.
«Коли хто скаже слово на Сина Людського — проститься йому; якщо ж хто скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цьому віці, ні в майбутньому».
Чому проститься на Сина Людського? Бо людина, дивлячись на зовнішність, може помилятися, думаючи, що це лише людина. І через це може бути введена в оману.
А якщо хто скаже хула на Духа Святого, знаючи, що це Сам Бог, — не проститься йому ні в цьому віці, ні в майбутньому.
Тут часто у людей виникає питання: а чи не буде зараховано мені якийсь помисел, що від ворога приходить у голову — хульні думки? Людина дуже переймається: чи не буде це тим самим гріхом, який ніколи не проститься?
По-перше, хульні думки, які людина не приймає і з якими бореться, взагалі не є гріхом. Якщо ж людина їх приймає, погоджується, обдумує й насолоджується ними — тоді це вже гріх. Але якщо бореться — це духовна війна, і гріха в цьому немає.
По-друге, коли ж гріх зовсім не прощається? У святих отців є різні пояснення. Наприклад, у преподобного Максима Сповідника сказано, що деякі гріхи можуть прощатися після смерті. Це відбувається двома способами:
коли добрі діла людини покривають її злі вчинки;
коли гріхи загладжуються стражданнями, які людина терпіла ще за життя.
Але якщо людина противиться самому Духові Святому й до самої смерті не кається, тоді немає можливості для прощення. У цьому суть.
Думки ж або безглузді слова, за які людина щиро кається, — прощаються. Нерозкаяний гріх не проститься, а розкаяний — прощається, особливо якщо життя людини змінюється за образом Христовим.
Можемо пригадати святого мученика Кипріяна. Він був великим чарівником у Антіохії, але навернувся, став християнином, єпископом і мучеником за Христа. Від самого дна — від служіння дияволу — досяг найвищої святості.
Тому не слід оглядатися назад, а дивитися, як я зараз стою перед Богом. Чи угодне Йому те, що я роблю? Потрібно каятися у гріхах і не противитися Богові, бо противитися Йому — це шлях до смерті.
Далі Господь каже у 33-му вірші:
«Або визнайте дерево добрим і плід його добрим; або визнайте дерево злим і плід його злим, бо дерево пізнається за плодом».
Подивіться: була людина нещасна, в ній мешкав злий демон, а тепер він вийшов. Який плід? Добрий. Тоді й дерево, яке принесло цей плід, повинне бути добрим. Адже вигнання сталося Духом Святим.
Далі Господь обличає фарисеїв:
«Поріддя єхиднине!»
(Єхидна — отруйна змія, тобто виводок зміїний).
«Як можете ви добро говорити, коли злі? Бо від надлишку серця говорять уста».
Що виривається з уст людини — тим і сповнене її серце. Якщо лаються чи осуджують — значить, у серці це живе. А коли несподівано людині боляче — подивися, що з її уст виходить: скверне слово чи «Слава Богу», «Господи, помилуй».
«Добра людина з доброго скарбу виносить добре, а зла людина зі злого — зле. Кажу ж вам, що за всяке празне слово, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь у день суду. Бо від слів своїх виправдаєшся, і від слів своїх осудишся».
Ось ці останні рядки слід перечитати й запам’ятати.
Що від нас вимагається? За кожне пусте слово дамо відповідь у день суду. Бо від слів своїх виправдаєшся і від слів своїх осудишся. Якщо будемо пам’ятати цю настанову Божу, пусті слова не вийдуть із наших уст.
