Хвороба дається не тільки якійсь конкретній людині, але також зачіпає і її родичів. Це дається у покарання. Нагадаю, що покарання – це урок. Людина має винести урок. Тобто хвороба вчить і самого хворого, і оточення.
Чому вчить? Наближення до таких якостей, як смиренність, терпіння, милосердя, подяка, лагідність, незлість, любов… І коли люди досягають вищезгаданих якостей, коли засвоюють цей урок, то хвороба стає непотрібною і навіть може бути усунена безслідно через непотрібність. Вона виконала свою роль.
Тому у справі набуття всіх цих безцінних якостей, які ми перерахували вище, хвороба є безцінним даром. Без хвороби ми досягатимемо цього дуже повільно, десятиліттями, а життя наше пролітає дуже швидко. До того ж працювати ми не хочемо, все більше любимо розважатися, ублажувати своє тіло.
А як тільки захворіли, то починаємо посилено шукати способи зцілення, а потім поступово починаємо замислюватись і про свою душу. При виникненні хвороби людина, звичайно, спочатку панікує, а потім уже починає замислюватися, набувати необхідних якостей для вічного життя. Тобто досягає спасіння у Царстві Небесному.
Ось для цього й потрібна хвороба.
Те, що хвороба є даром Божим, я переконався на особистому досвіді. Якось я провів два місяці у лікарні. І якби мене запитали, чи хотів би я відмотати час тому, уникнути травми і не потрапляти на операційний стіл, то я, мабуть, відмовився б. Тому що за час хвороби я багато важливих речей для себе зрозумів. Це дуже цінний досвід.
Тому якщо людина під час хвороби не нарікає, не шкодує себе, а приймає це випробування як необхідне, якщо усвідомлює, що хвороба послана їй за гріхи, якщо радіє, що має можливість очиститися від них, тоді хвороба стає для неї духовним скарбом.
Але я зовсім не говорю про те, що лікуватися не треба. Лікуватися обов’язково треба. Але треба переносити свою хворобу з упокорюванням: не нити і не запитувати: «За що мені це?» Через хворобу Господь звертає увагу людини на Себе. Під час хвороби Бог найближче до людини перебуває.
У хворобі людина набуває те, що буває незбагненним у стані здоров’я та безтурботності. Господь зцілював не всіх, а лише тих, хто, у хворобі наблизився до розуміння, що таке смирення, терпіння, любов Божа та інше.
Тому Господь, коли зцілював, говорив:
“Віра твоя врятувала тебе”.
Життєвий досвід свідчить, що Господь припускає хворобу для того, щоб людина Христа послужила. Послужити Христу у хворобі для спасіння душі – це чудовий спосіб.
Ви можете сказати, чим я можу послужити, якщо я в ліжку лежу без сил? Завжди можна помолитись. Коли людина занедужує, вона починає більше молитися. Тому що більше вільного часу вивільняється. І родичі починають за неї молитись.
Людина, лежачи в ліжку вдома чи в лікарні, має час поміркувати, подумати, помолитися, покаятися… Ось так Господь «зупиняє» людину для того, щоб вона замислилася про щось важливіше, ніж земні справи.
Тому християнин повинен ставитись до хвороби, як до дару Божого. Дуже багато святих отців серйозно хворіли і дякували Господу за цей дар.
Звичайна людина сприймає хворобу, як якесь нещастя. І всі свої зусилля витрачає на те, щоб позбавитися хвороби. Але хвороба допускається Богом не випадково. А для придбання якогось духовного скарбу.
