Нарешті, ми поговоримо про те вигляді молитви, який здається найбільш очевидним – молитва прохальна. Це молитва, якою моляться всі – включаючи атеїстів, я сам якийсь час молився атеїстом. Молитва, якій моляться в біді, в небезпеці, в горі, в нужді. Люди просять у Бога допомоги, позбавлення та розради.
Прохальна молитва займає велике місце в Церкві – ми просимо про нашу країну і місто, про часи мирних, про достаток плодів земних, про багато іншого. Церква слід в цьому відношенні Писанню і повчанням Самого Господа, що наказав був политись про хліб насущний і прощення гріхів. Як каже Апостол, “Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом, а для того пильнуйте з повною витривалістю та молитвою за всіх святих” (Еф.6: 18)
Ми приносимо Богу всі обставини нашого життя, всі наші потреби, надії і страхи. Ми просимо про прощення гріхів, милості, розради, зцілення хворих і примирення ворогуючих. Ми просимо про найпростіші і буденні речі – про роботу, навчання, поїздках. Іноді буває так, що на молитву приходить дивовижний, майже чудовий відповідь; страшна хвороба йде, важкі обставини чудесним чином розсіюються. Іноді ми не отримуємо просимо. За хворого старанно моляться, а він вмирає. Це особливо важко, коли мова йде про дитину.
Молитва – це не спосіб маніпулювати Богом; не спроба змусити його виконати нашу волю. Ми дуже багато чого не знаємо – Він знає все;
Він знає, коли людині прийшов час переселитися від нас в той «дім нерукотворний та вічний» (2Кор.5: 1), який нам обіцяє Писання. Він знає, що з просимого нам краще отримати – а чого краще не отримати. Бог знає, що іноді, отримавши просимое, ми і самі будемо не раді – через якийсь час або в вічності – тому Він дає нам те, що ми просимо, не завжди. В молитві ми вчимося покладатися на Його волю.
Прохальна молитва – це сповідання віри в Бога, Який активно втручається в те, що відбувається в світі; ця віра багатьом здається (і завжди здавалася) важкою. Бували люди, готові прийняти деїзм – уявлення про те, що Бог, Творець світу, десь там є, але повністю відсутня в нашому земному реальності. Він запустив механізм всесвіту і надав йому обертатися далі без Його участі. Але ми, християни, теїсти – тобто віримо в те, що Бог активно діє на землі, Він відповідає на молитви.
Саме з прохальною молитвою, тому, пов’язаний ряд непорозумінь, які часто висловлюють невіруючі – але не тільки вони. Якщо Бог і без нас знає, що для нас краще, навіщо Його про щось просити? Навіщо подавати поради всеблагому і всезнаючому Суті? Навіщо нагадувати Йому щось, наче Він міг забути? Відповідь на це здивування простий – Бог знає, що намлучше молитися. Його мета – привести нас до спілкування з Ним, зробити нас членами його сім’ї, глибоко змінити нас зсередини, щоб ми стали здатні до тієї вічної радості, для якої Він нас створив. Всі блага, які Він дає у відповідь на молитву, спрямовані до цього, вищого блага. Його найвищий дар – це вічне життя з Ним і його святими в його небесному Граді, і всі інші його дари потрібні лише для того, щоб знайти його. Ми знаходимося в поході; ми йдемо в наш Вічний Будинок – і по дорозі Бог посилатиме нам свої дари, щоб підбадьорити і укріпити нас. Але мета цих дарів – не в них самих, а в тому щоб ми дійшли. Найважливіша частина світобудови, яку змінює молитва – це ми самі.
Іноді люди дивуються, як молитва співвідноситься з Божим промислом. У Бога є задум про світ, який відображає Його премудрість і благість, і заснований на Його скоєному усевіданні – хіба молитва це не спроба втрутитися в Його плани?
Ні, наша молитва еточасть Його плану. У своєму всезнанні Він знає, що ми будемо молитися – і знає, як Він використовує цю молитву в Своєму задумі.
Бувають (дивно безглузді) спроби з’ясовувати дієвість молитви експериментально – люди приймають рішення молитися за цю групу хворих, а за іншу – принципово не молитися, і подивитися, хто буде краще одужувати. Але над Богом не можна ставити експериментів – навіть серед людей Ви не можете ставити експериментів над Вашими друзями, інакше Ви їх втратите.
Неможливо сказати Богові «Господи, зціли Петра в цій палаті, в Павла в сусідній – ні в якому разі не зціляв, він у нас в контрольній групі».
Ми не можемо відокремити «контрольну групу», на яку ми не закликаємо милість Божу, і подивитися, наскільки гірше у неї підуть справи. Ми можемо просто помічати за собою – чудові збіги в нашому житті припиняються, коли ми припиняємо молитися. У нас немає «контрольного світу», світу яким би він був без наших молитов, щоб порівняти його з реальністю – ми не знаємо, яких благ б ми не знайшли, якби не молилися, які біди на нас звалилися б, якби ми не шукали Божого заступництва.
Молитва – це простір віри; ми віримо Богу, що вона приносить плід, і цей плід дуже важливий – через тих, хто молиться християн Бог діє в цьому світі і змінює його.
Тому ми молимося, молимося безперестанку – ми просимо Бога про нас, про наших ближніх, про Церкву, про місто, про країну, про весь світ – і ми знаємо, що Він нас чує.
