Смирення полягає не в діях, які ми вчиняємо або не вчиняємо. Смирення – це статус, який ми набуваємо у Бога, це стан духу людини, при якому вона не високо думає про себе. Смирення – це не
пасивна покірність, але активні, сміливі дії. Бути смиренним – означає цілком покладатися на Бога, приймати Боже керування, незалежно від того, що Він бажає доручити нам: служіння лідера на очах
у всіх, яке супроводжується чудесами і знаменнями, або буденну (але вельми необхідну) роботу нікому невідомого слуги.
Смирення – це добровільне підпорядкування своєї волі – волі Божій, це радісна відповідь на Божий поклик. Смирення – це повне вручення свого життя Богові. Слова нашого Господа Ісуса Христа – “не
Моя, а Твоя воля нехай буде”,– а також слова молитви: “нехай буде воля Твоя на землі, як на небі” – повністю відображають статус смирення.
Смирення протилежно гордості.
“Так само ви, молоді, коріться старшим. А всі ви вдягніться в покірливість одного супроти одного, Бог бо гордим противиться, а покірливим дає благодать. Смиріться, отже, під могутньою Божою рукою, щоб він підняв вас угору своєчасно ” (1Пет 5:5-6)
Коли людина усвідомлює важливість смирення перед Господом (а також перед іншими людьми), її опір і обурення припиняються, і їх місце займає гармонія. Людина стає здатною познати волю Бога щодо її життя і отримати задоволення своїх потреб.
