Спочатку ти усвідомлюєш потребу зупинитися, відійти від шаленого темпу на узбіччя, прислухатися до себе, зібрати свою душу, яка до того роздавалася в роздріб, а потім тобі радять тверезість за допомогою Ісусової молитви. Та я й так тверезий, що за маячня?!
Та ж ні, здобути духовну тверезість, здається, набагато важче, ніж подолати тілесне сп’яніння. Духовна тверезість, кажуть Отці, починається зі спокою, а спокій – з мовчання, безмовності. Так, св. Йоан Ліствичник каже:
«Безмовність є матір’ю молитви, поверненням з гріховного полону, духовним успіхом у чеснотах і безустанним сходженням на небо …зачиняй двері келії для тіла, двері уст – для язика, а внутрішні двері – для лукавих духів».
Ми забагато говоримо – як ті жінки в потязі. І справа не тільки в тому, як і про що! Справа в часі, що змивається безплідними словами. Інколи в тебе й хвилини нема, щоби вилеліяти слова щирі та виважені, які би стали найдорожчим скарбом для іншої людини, нехай би цих слів було і небагато.
Хвилини немає, що її потребує наше буденне говоріння, яке й не завжди порожнє, та й не завжди сповнене сенсу. Не дарма ж лики на іконах зображують із тоненькими маленькими вустами. Це нагадування про мовчання, спокій і тишу під час молитви. Навіть якщо ця молитва усна, то говорити в нас повинна тільки вона, а не ще кільканадцять думок.
Спробуймо посидіти в тиші! І хвилини не промайне, щоб ми не подумали про щось, не зреагували в думках на якийсь звук, ба навіть під час цієї хвилини ми можемо подумати: а чи вже минула хвилина? А це вже не мовчання, що відволікає. Тому-то повна безмовність – це найкраща молитва-мати, яка дає гарний ґрунт для молитви серця, розуму й уст.
На початках, безумовно, важко досягти цілковитої тиші ума. Поряд зі звичайними думками виникає бажання позбутися перешкод. Ця пристрасть живить попередні думки, розростається і теж починає заважати. Та й тут Отці Церкви радять: треба наповняти розум добрими помислами.
Все ж краще продовжувати змагати до цілковитої тиші за допомогою слів: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного! І пам’ятати, що уявлення під час молитви – спокуса самообману. Той, хто молиться, мусить бути завжди бадьорий духом, бо, як говорить Святе Писання, часто і сатана вдає з себе ангела світла (2 Кор. 11, 14).
