Мені наснився сон…
Такий страшний і дивнивний…
Немов іду я шляхом …і не сама іду…
Йдуть люди всякі і добрі і щасливі
Йдуть бідні і багаті , і добрі йдуть і злі…
А на чолі юрби іде одна людина…
Не жінка йде , а чоловік простий…
Та йде не просто так , бо на плечах ,
У нього тягар страшний…
А в серці біль важкий…
А позад нього йдуть кати із нагаями…
І час від часу б’ють його нещадно б’ють…
Юрба сміється і волає радо…
Мене ж кожен удар немов вогнем пече і з очей сльоз ллють…
А Він усе іде …та ось спіткнувсь…
І встати сили уже немає…
Але встає і знову він шлях свій
Кривавий продовжає…
Кров капає з чола його
Моя душа до нього лине
О , людоньки скажіть за , що ?
За ,що Він терпить , це?!
За , що він гине?!
А шлях під гору вже пішов.
Крутий , важкий і каменистий..
Він вдруге впав…і встать не зміг…
На поміч Семеон прийшов , бо жаль стиснув його ,щирий і чистий…
Ридали жони, Вероніка хустку подала..
І Він втирав своє лице..о диво!
Бо на платку мов образ залишив …
Своє лице ,свій лик правдивий.
Хоч сили покидали вже його та він продовжував іти…
А Семеон допомогав йому той хрест нести…
Та сил не стало втретє він упав…
І до Отця своє лице здійняв…
Прости їх Отче , бо невідають , що діють…
Кров’ю облилось серденько Марії
Немов сім мечів серце протяли…
І душу з тіла вийняли…
І ось дійшли на місце до мети…
Взяли на хрест цвяхами…й розп’яли!…
Настала ніч , хоч був тоді ще день…
Звершилось!.. Тихо мовив в’язень…
Юрба затихла …Грізно вдарив грім!
Прокинулась і я на тім…
Сльози лились , душа ридала
Ісусе я тебе не врятувала!..
Прости Всевишній і любов мою прийми!
Люблю тебе “СПАСИ І СОХРАНИ!
