Яким щораз технологічнішим не ставав би наш світ, те, що найбільше потрібне людині, незмінне: любов, прагнення Бога і віднайденні свого шляху.
Люди самі будують собі кордони життя, свторюючи межі, до яких прив’язались, і не бажаючи виходити за них.
Життя – це підручник, який закривається з останнім подихом.
Тільки коли зможеш позбутись від спогадів – почнеш жити новим життям.
Людина – це втілення Божої мрії.
На що витратиш свій час – те і буде сенсом твого життя.
Живе лише той, хто постійно себе перебудовує.
Той, хто думає, що чогось досяг на духовному шляху, помиляється: він зупинився і пішов назад.
Якщо зло перемагає нас, коли ми цього не хочемо, то стаємо сильніші.
Якщо хочеш пізнати людину, то дивися на те, що вона таке, а не хто вона така.
Здобудеш тишу серця – матимеш тишу вічності.
Все, чим живеш тут і зараз – не твоє. Твоє – це те, що ти зміг змінити в собі.
Рятувати себе треба щодня.
Люди – це вікна, через які ми можемо бачити Бога.
Якщо ти хочеш побачити своє майбутнє – зумій побачити своє сьогодні, бо майбутнє – це перехід і з одного дійсного до іншого.
Йди за Богом, і твоє життя влаштується. Почнеш влаштовувати життя – зруйнуєш.
Кожен обирає заради чого жити: чи для того, щоб стати добривом, чи стати світильником добра.
Якщо зможеш жити, не опускаючи ані хвилі – дійсно житимеш.
Любов – це небесне світло у чистій душі.
Для того, хто любить Бога, життя стає вічністю.
Звичайні люди люблять звичайного Бога, але незвичайний Бог любить незвичайних людей.
Всесвіт не потребує людини, але Бога, який живе у ній.
Якщо любиш Бога – терпи все, коли терпиш все – розумієш, що означає любити Бога. Бо Царство Небесне береться силою.
