У Х–ХІ століттях жив монах Симеон, удостоєний у Церкві імені Преподобного Нового Богослова. Своєю молитвою він досяг такої духовної висоти, що Бог дарував йому благодатні дари та чудесні явлення.
Найвідомішим подвигом святого Симеона стало багаторічне повторення скороченої форми Ісусової молитви:
«Господи, помилуй!»
Молився він здебільшого в усамітненні – залишаючись у храмі після всіх або віддаляючись на кладовище. Своїм терпінням і невпинною молитвою він досяг глибокої зосередженості, в якій на нього сходила особлива благодать Святого Духа у вигляді світлого сяйва.
Згодом Симеон досяг духовного просвітлення, яке в його творіннях називається єднанням з Богом. Свій досвід він описав у праці «Метод священної молитви та уваги».
Настанови святого Симеона
Святий радив:
обрати тихе, усамітнене місце;
сісти зручно, схилити голову, дихати спокійно й рівно через ніс;
внутрішнім поглядом звернутися до серця, ніби думки з голови зосереджуються саме там;
перебуваючи у терпінні та тиші, дозволити помислам поступово стихати;
молитву вимовляти тихо вустами або про себе.
Далі він пропонував більш практичний крок: уважно слухати удари серця й поєднувати їх зі словами молитви:
перший удар – «Господи»,
другий – «Ісусе»,
третій – «Христе»,
четвертий – «помилуй»,
п’ятий – «мя».
Повторювати цю молитву багато разів, доки вона не стане природною і легкою.
Коли це почне виходити без зусиль, можна перейти на наступний етап: під час вдиху промовляти «Господи Ісусе Христе», а під час видиху – «помилуй мя», поєднуючи ритм молитви з тактом серця та дихання.
Плоди молитви
Святий Симеон писав, що з часом у серці з’являється лагідне тепло, світла радість і спокій. Душа починає відчувати дію Божої благодаті. Але він суворо застерігав:
не допускати уявних образів,
не приймати видінь і не довіряти власним фантазіям,
щоб не впасти в духовну оману (прелесть).
Висновок
Секрет священної молитви – у простоті, постійності й довірі до Бога. Коли серце очищається від пристрастей і тривог, у ньому поселяється мир Христовий.
