Люди, придушені горем втрати охочі зробити щось корисне для душі їхнього померлого близького, часто не знають, як молитися за померлих.
Адже дійсно, якщо за життя покійного ми відчували до нього любов, повагу, подяку, то вони не можуть просто так взяти і обірватися одразу.
Ці наші почуття ми виливаємо у молитвах і проханнях до Бога про те, щоб їм там, у потойбічному світі було добре, і вони здобули радість і спокій у Небесному Царстві.
Церква з найдавніших часів здійснює різні заупокійні служби, згадуючи своїх дітей у цих молитвах. Це потрібно і їм, і нам, як вираження турботи про тих, хто колись дбав про нас, або дав нам життя, наші предки. Ці дні пам’яті так і називаються, батьківськими поминальними суботами. Ми цими днями приходимо до храмів, ставимо свічки, робимо заупокійні пожертвування. Звичайно, можна молитись і вдома.
Найуживаніша молитва про покійних – це читання Псалтирі. Вона була молитовною практикою перших християн і ченців, коли ще не було багатьох інших форм поминання.
Саме спів і читання Псалтирі свого часу народило монастирі і продовжує живити наші душі Словом Божим і молитовним наставлянням цього дивовижного священного тексту. Читати її можна і потрібно під силу. Деякі роблять це щодня, чим приносять чималу користь своїй душі та душам померлих.
У всіх храмах Православної Церкви можна подати на літургії спеціальні заупокійні записки, які священики читають у вівтарі перед Святим Престолом. Подають сорокусти, які загалом є тією ж літургією, яку служать сорок разів. Від того й сама назва – сорокоуст.
Також подають записки на панахиди. Під цим словом зазвичай розуміється невелика служба, яку служать вже після літургії та поза вівтарем. Виносять ті самі подані записки, і священики з дияконами моляться за людей, чиї імена були написані парафіянами.
Потрібно сказати про те, що в цих записках пишуть лише імена хрещених православних християн, тих, хто свідомо не розривав зв’язку з церквою.
За тих, хто не вважав себе православним християнином, моляться вдома, просячи для них милості Божої, творять на згадку про них добрі справи, допомагаючи бідним, нужденним сім’ям, дітям, навіть годують на згадку про них голодних тварин. Загалом роблять будь-яке добро, яке можуть, але з міркуванням і тактовністю, порадившись попередньо з духовником, якщо такий є.
А всі ці так звані поминки, коли замість молитви за померлого п’ють горілку або навіть покійному в труну кладуть пляшку, абсолютно нічого спільного не мають із поняттям “пом’янути”.
“Пом’янути” – це означає згадати у молитві, зробити зусилля над собою заради пам’яті померлого, принести його душі користь і покликати благодать Божу.
