- Дякую, що Ти приділив мені час, – сказав я. – Що ще потрібно знати Твоїм дітям?
Бог усміхнувся і сказав: - Просто знайте, що Я тут… завжди!
Творець часто вступає в діалог із кожним із нас. Проте, на жаль, не кожен здатен Його почути, як у цій притчі (нижче).
…Я бачив сон, у якому брав інтерв’ю у Бога.
- Отже, ти хочеш отримати у мене інтерв’ю? – запитав Бог.
- Якщо у Тебе є час, – сказав я.
Бог усміхнувся: - Мій час – це Вічність. Які запитання ти маєш до Мене?
- Що найбільше дивує Тебе в людях?
Бог відповів:
- Їм нудно в дитинстві, і вони прагнуть подорослішати, а потім з усією пристрастю хочуть знову стати дітьми.
- Вони втрачають здоров’я, заробляючи гроші, а потім витрачають гроші, щоб відновити здоров’я.
- Думаючи з тривогою про майбутнє, вони забувають про теперішнє, через що не мають ні теперішнього, ні майбутнього.
- Вони живуть так, ніби ніколи не помруть. І помирають так, ніби ніколи не жили.
Бог узяв мене за руку, і ми певний час мовчали. Потім я запитав:
- Що Ти хочеш, як Батько, які уроки Життя мають засвоїти Твої діти?
Бог відповів:
- Нехай вони навчаться, що не можуть змусити когось любити їх. Все, що вони можуть зробити, – це дозволити любити себе.
- Нехай зрозуміють, що порівнювати себе з іншими – неправильно.
- Нехай практикують прощення, щоб навчитися прощати.
- Нехай засвоять, що для того, аби завдати глибокої рани тим, кого люблять, достатньо кількох секунд, а для її загоєння потрібні роки.
- Нехай зрозуміють, що багатий не той, хто має більше за всіх, а той, кому потрібно найменше.
- Нехай знають, що є люди, які їх щиро люблять, але ще не навчилися виражати свої почуття.
- Нехай засвоять, що двоє людей можуть дивитися на одне й те саме і бачити це по-різному.
- І нехай зрозуміють, що недостатньо лише прощати інших – треба навчитися прощати себе.
- Дякую, що Ти приділив мені час, – сказав я. – Що ще потрібно знати Твоїм дітям?
Бог усміхнувся і сказав: - Просто знайте, що Я тут… завжди!
Бесіда з Богом
Людина шепотіла: «Господи, поговори зі мною!».
І лугові трави заспівали, але людина не почула…
Людина вигукнула: «Господи, я хочу почути Тебе!».
І грім із блискавками пронісся небом, але людина не зрозуміла…
Людина подивилася довкола і сказала: «Господи, дозволь мені побачити Тебе!».
І зорі засяяли яскраво, ніби посміхалися з Небес. Але людина знову нічого не побачила…
Людина вигукнула: «Боже, яви мені видіння!».
І нове життя народилося навесні. Але людина цього не помітила…
Навпаки, вона заплакала у відчаї: «Доторкнися до мене, Господи, і дай мені знати, що Ти тут!».
Господь спустився і доторкнувся до людини. Але та змахнула з плеча метелика й пішла геть…
Якби людина була готова до зустрічі з Господом, вона б чула, бачила й відчувала Його присутність щодня, щогодини, щохвилини і навіть щосекунди.
Бо Бог завжди поруч. Але людина проґавила всі важливі моменти свого життя… І знаєте чому? Бо вона вміла лише вимагати для себе й була глухою до прохань інших.
