Доброго дня! Я обіцяла собі обов’язково залишити відгук через рік після молитви акафістом Божій Матері “Невпиваєма чаша”. І ось цей день настав.
Ми з чоловіком разом уже 15 років. Мені 33 роки, йому 36. Він чудова людина, дуже працьовитий, але завжди любив компанії та спиртне. На початку стосунків я не надавала цьому значення, але спільне сімейне життя стало нестерпним.
Коли в сім’ї хтось випиває, дивитися на це й жити з цим дуже боляче. Я багато років страждала, у нас на руках була маленька дитина. Але від чоловіка не було ні допомоги, ні підтримки.
Я намагалася змінити чоловіка, нав’язати йому свої цінності й свою правду, плакала, вмовляла, ображалася. Але все було марно, змін не відбувалося. Чоловік щовечора йшов і щодня повертався додому напідпитку.
Після того як я почала молитися акафістом, все стало ще гірше. Про це всі пишуть, і це треба прийняти як даність. Рік був дуже важким, це як нести важкий хрест, але якщо взялася, потрібно довести справу до кінця.
Цілий рік я просила лише одного: щоб мій чоловік кинув пити. Я була вперта й роздратована, настирлива й зла. Я приходила до Бога зі своїм списком вимог. Мені було потрібно тільки одне: щоб Господь виконав моє прохання, щоб Він зробив так, як хочу я.
Рік молитов акафістом добігав кінця, але змін у чоловікові не було. У якийсь момент у душі запанувала порожнеча, почуття відчаю, уразливості, безпорадності. Сил просто не залишалося.
Одного разу, прийшовши до церкви, я вже виснажена просто просила допомоги. Уже не за чоловіка, а за себе. У душі все було розбито, і мені вже не хотілося просити того, чого прагну я. Я смиренно промовила: “Господи, я більше не прошу те, чого хочу. Зроби, як хочеш Ти”.
Минув ще якийсь час, і в моїй душі запанувало тепло, любов, прийняття чоловіка. Я вперше в житті подивилася на нього іншими очима. Не очима суворої дружини, яка хоче зробити людині добро проти її волі.
Я побачила чоловіка абсолютно дорослим, великим, здатним самостійно приймати рішення за своє життя. І найголовніший дар, який дав мені Господь, — друга дитина.
Ми з чоловіком вирішили пожити окремо. Мені хотілося спокою та миру. Мій чоловік тепер самостійно приймає рішення за своє життя: пити чи не пити. Ми стали багато розмовляти, говорити чесно одне з одним, а найголовніше — приймати одне одного такими, якими ми є.
Я стільки років просила в Бога одного, а Він дав мені не те, чого я просила, а набагато більше: мир у душі, прийняття, любов. Моя гординя могла бути вилікувана, мабуть, лише таким шляхом, і я дуже за це вдячна. Це найцінніше, що Господь може дати.
Усіх, хто читає цей відгук, хочу обійняти й сказати: “Дорогі, не впадайте у відчай, не опускайте руки, ви не самі. Довіряйте Богу й тільки Йому. Моліться, бо у Бога не буває помилок. Бог усе влаштує, можливо, не так, як це бачите ви, але так, як буде найкраще саме для вас”.
