Суворо забороняється будь-яка домашня робота (звісно, крім годування худоби та птиці). Люди ходять у гості один до одного, гуляють, співають. Жінки (а згодом і діти) йдуть до баби-повитухи, яка приймала їхні пологи. Приносять їй гостинець — паску, яйця або писанки, хустку.
Залишками святкової Пасхальної трапези поводилися дуже обережно. Усі рештки паски збирали й закопували в такому місці, де ніхто не ходить, — щоб не топталися по святині. Іноді кидали у воду (в річку) — «щоб пішло за водою». Кістки від свяченого поросяти закопували — щоб не було граду. Кістки з риби перетирали на порошок і вживали від кольок. Сіль використовували як ліки від більма у худоби (вдували в очі) або давали корові — щоб краще їла. Хрін вважався ліками від зубного болю. Пшоном годували курчат — щоб не хапала їх сорока чи ворона.
Маком обсівали корівники — щоб відьма не доїла корів (бо спершу мала зібрати весь мак). Також обсипали подвір’я, де був покійник, — щоб його душа не повернулася. Крейдою малювали хрести на дверях — щоб нечиста сила не проникла в оселю. Зберігали крейду як ліки «від печії», нею також обводили могили — аби відьми не могли їх розкопати.
У чудодійну силу шкаралупи від свячених яєць також свято вірили. Шкаралупу тримали на палицях на городі — щоб у землі не заводилися черв’яки. Коли садили часник, прикріплювали шкаралупу на двох встромлених у землю палицях, сподіваючись, що часник буде круглий, як яйце.
Особливе значення мав рушник, у якому святили паску. Його діставали під час пологів — щоб жінка легше народжувала.
Як сходило сонце, люди похилого віку виходили надвір і дивилися, як «грає сонце». Казали, що воно радіє з Воскресіння Христового, і тому стає то синім, то зеленим, то червоним.
Після довгого Великого посту молодь влаштовувала народні гуляння та розваги. На Великдень усі мали веселитися, бо вважалося: хто цього дня сумує — той цілий рік таким і буде.
Великодні повір’я
У церкві три дні правиться святкова служба. Хто хоче навчитися ремесла, мав у перший день Пасхи піти до храму й, коли священик уперше скаже «Христос воскрес!», тихо відповісти:
– «голка в руках» — якщо хоче навчитися шити;
– «сокира в руках» — якщо хоче майструвати тощо.
Дівчата, які прагнули вийти заміж, під час великодньої служби мали прошепотіти:
«Воскресіння Христове! Пошли мені нареченого холостого!»
Якщо дитина народилася в неділю на Великдень — вона неодмінно стане відомою. А той, хто народився протягом пасхального тижня, матиме міцне здоров’я.
Доброю прикметою вважалося почути зозулю на Великдень — це віщувало поповнення в родині, а молодим дівчатам — швидке заміжжя.
Дівчата в цей день наводили красу: клали освячене червоне яйце у воду, а потім вмивалися цією водою.
Жінка, яка не могла завагітніти, мала на Великдень поставити поруч із собою зайву тарілку, покласти туди шматочок паски й сказати:
«Паска для діточок!»
Після трапези цей шматочок кришили й віддавали птахам.
Матері захищали дітей так: починаючи з Великодня і протягом тижня давали малюкам натщесерце шматочок освяченої паски, а вже потім годували іншою їжею.
У народі вірили, що в дні великих свят особливо активізуються демонологічні істоти — насамперед ті, що живуть серед людей.
На Великдень була рідкісна можливість побачити або навіть приборкати відьму: як тільки сторож відкриє церкву, відьми лізуть цілувати замок — щоб усі двері перед ними самі відкривалися; намагаються смикнути батюшку за ризи або витертись ними — якщо не вдасться, то на рік втрачають свою силу.
Великдень — це також час поминання померлих. Рідні приходять на могили, згадують померлих у молитві та добрих словах, просять прощення. Часто залишають на могилках трохи свяченої їжі.
Вважалося великим щастям померти на Великодньому тижні, бо всі душі, що відійшли у ці дні, потрапляють до раю. Їх не оплакували, а ховали з радістю, вірячи, що Христос сам зустрічає їх у Царстві Небесному. Казали:
«Цим днем Бог водить усіх мерців у рай».
Протягом трьох днів відчинені райські ворота (як і царські врата в іконостасі), і душа відразу злітає на небо. У труну клали червоні крашанки, бо саме Христос зустрічає померлих на Великдень і христосується з їхніми душами.
