В нашій країні трохи менше половини населення, судячи з опитувань, впевнені в тому, що ім’я впливає на життя людини. У зв’язку з цим, полиці магазинів ломляться від довідників зі значеннями імен, а подібні до них сайти містять всю можливу інформацію про ім’я, причому часто суперечливу, а часом і просто вигадану.
У язичницькі часи дітей називали зовсім інакше: або вибирали ім’я одного з померлих у роді, і тоді цей померлий мав допомагати своєму живому синові. Іноді навіть говорили про те, що душа покійного вселиться у немовля! Або називали “некрасивим” ім’ям, щоб злі духи обійшли стороною “нещасного” (наприклад, ім’я, від якого утворені відомі прізвища – Некрас, означало “некрасивий”). Або і зовсім – називали майже чисельними (приклад, знову ж таки, відомого прізвища Третяк – це означало “третій” син).
Потім прийшло Християнство разом із традицією називати дітей та хрестити дорослих іменами святих. Ця традиція непогано лягла на традицію називати дітей на честь шанованих померлих родичів.
Як видно, не було в давнину страху перед тим, щоб назвати дитину на честь покійного, навіть навпаки: люди були переконані, що носити ім’я славного предка, який загинув у бою, що прожив добре щасливе життя і помер від старості, або святого мученика – справа виключно добра і корисна.
Проте, після революції, поки витравлювалася релігія, почало процвітати нове язичництво – забобони. Люди почали шукати прихований зміст там, де його не було. І якщо хтось спостерігав деякі аналогії в житті Івана-небіжчика та Івана, якого назвали на честь нього, могли поспішно зробити висновок про взаємозв’язок імені та долі. Крім того, розплодилися астрологи, екстрасенси та інші маги, які вивчали таро та руни, надавали значення кожному камінчику та символу, кожній цифрі і навіть кольору волосся та очей, люди стали зачитуватися гороскопами, і наслідком цього псевдодуховного хаосу стало безліч забобонів про імена.
Справа проста – людина тягнеться до духовного світу і відчуває зазвичай, що вона не просто так прийшла у світ, що не просто так приходить у світ її дитина. Відчуває, що ім’я – це все-таки не просто набір букв. Але оскільки релігія довгі роки заборонена, традиція називати дітей на честь святих була забута і витіснена томами енциклопедій імен.
Часто ці енциклопедії написані людьми взагалі не сильно освіченими, які просто збирають інформацію з різних джерел і культур. З традиційними іменами все просто, але якщо ім’я незвичайне, і значення нерідко відрізняються від книжки до книжки, або навпаки – просто скопійовані. Тут і за звучанням імені характер виведуть, і скажуть, яке по батькові найкраще доповнить таке ім’я, щоб людина стала зовсім щасливою.
Загалом, поспішаю розчарувати: ім’я не має жодного сакрального значення. Можна називати дитину абсолютно як завгодно – якщо це і позначиться на її щастя, то тільки в плані того, що ви оберете зовсім дике ім’я, з яким людині просто буде незручно (а то й соромно!) жити.
У хрещенні кожен одержує ім’я святого покровителя, але чи означає це, що цей святий тепер усюди “літає” з підопічним і оберігає його? Ні, не про це. Святих тезок багато, і називають або ім’ям найвідомішого, або вибирають по життях – чиє життя справило найбільше враження, чий подвиг більше надихнув. Як би там не було, хрещена людина повинна знати, на честь якого святого вона названа, розуміти, що це була за людина, молитися їй як особливому захиснику за свою душу, а в ідеалі прагнути наслідувати характер покровителя, набувати його чесноти. Побачивши такий добрий намір, і святий молиться за людину, і Бог віддає за працю.
Але справа в тому, що людина може не знати, на честь кого її хрестили, або захопитися подвигом зовсім іншого святого (або кількох) і особливо палко молитися саме йому, і прикладом брати його життя. Також не всі хрещені і не всі віруючі, але у багатьох є якийсь “ідеал”, багато, наприклад, пишаються своїми предками, що загинули у Велику Вітчизняну Війну, і в душі готові повторити подвиг дідів. Саме собою ім’я немає такого важливого значення. Навіть християнська традиція – це лише традиція, а не якесь таїнство.
Таїнство – це хрещення, а ім’я людина може і змінити, і, до речі, у Християнстві імена часто міняють! Наприклад, коли хреститься людина, яка носить нехристиянське ім’я, вона отримує нове ім’я, і в Церкві називається вже ним. Якщо людина йде до монастиря, вона знову отримує нове ім’я. А якщо чернець стає схимником, втретє його ім’я змінюється. Але доля його не залежить від цих імен! Швидше вже імена підлаштовуються.
І найголовніше: чому можна називати дитину на честь померлого родича? Тому що якщо ви й справді вірите в те, що людина може повторити долю іншої людини тільки тому, що її назвали так само, подивіться навколо, погуглить. Так чи інакше, помирають усі, і коли ви називаєте дитину на честь живої та щасливої, у майбутньому цей живий і щасливий може і захворіти, і поганого накохати. Коли ви називаєте дитину на честь померлого, ви робите це, швидше за все, з любові до цього померлого.
Якби все вкладалося в ці забобони, якби вони працювали, світ був би зовсім іншим. У людині важлива лише душа, не зовнішність, не дата народження, не ім’я. Важливо, як ця душа зростатиме, як її виховуватимуть. Бог наділив людину сильною волею, і ніщо не впливає на душу – ані каміння, ані цифри, ані зірки, ані літери. Тому відкиньте забобони і не наділяйте ім’я смислами, яких воно не несе.
