Розірвемо ще один шаблон: молитва небезпечна. Йоги та гуру не розкажуть про небезпеку медитації, хоча вона значна. Вони говоритимуть лише про духовну користь, розслаблення та приємну самоту з собою. Проте християни знають, що всяке духовне життя — це шлях боротьби з бісами, а боротьба — справа важка й небезпечна.
Молитва — це альфа й омега, щит і меч воїна. Однак якщо людина не вміє володіти зброєю, їй навряд чи її довірять і дозволять вийти на бій разом із досвідченими бійцями.
У духовному житті те саме. По-перше, молитві треба вчитися. По-друге, не варто брати на себе більше, ніж можеш винести. Це породжує смирення й відганяє гордість, пихатість і, як наслідок, марнославство.
Починати треба з малого. “Обов’язковий мінімум” віруючого — ранкове та вечірнє правило й молитви перед Причастям. Додатково — молитва своїми словами. Своїми словами молитися зазвичай легше, і людина не схильна вважати таку молитву подвигом. А ось ті, хто береться читати по 3-4 канони чи акафісти на день, ризикують занести себе до списків “особливих молитовників” і почати надавати цьому читанню перебільшеного значення.
Христос каже: не будьте багатослівними, як язичники. Сила не в словах і не в їхній кількості, а в чистоті серця та міцності віри. Немає жодної користі від механічного читання незрозумілих текстів церковнослов’янською, якщо при цьому нехтувати добрими справами. Тільки біси радіють, коли замість того, щоб допомогти старенькій сусідці чи провести час із дітьми, людина стоїть по дві години “на молитві”. Краще виділити 15 хвилин вранці й увечері, але молитися щиро, навіть у рутині дня.
Крім небезпеки впасти у святенництво (тобто вирішити, що вже чогось досяг, що ти хороший, кращий за інших, а твоя молитва особливо благодатна), є небезпека накликати на себе спокуси.
Православні автори нерідко в біографічних книгах описують подібні випадки. Людина, не маючи достатнього духовного досвіду, бере на себе надмірне молитвослів’я, молиться не лише за найближчих родичів, а й за далеких знайомих, за сім’ю начальника, за хвору маму консьєржки. Або ж вирішує спати на дошках і їсти лише скоринку хліба, як древній подвижник. У результаті біси починають докучати такому “активісту” — і в досить прямому сенсі слова. Бог допускає це, щоб людина усвідомила, що вона ще не готова й не може самостійно протистояти злу.
Подібні випадки описані й святими отцями, адже багато з них на початку духовного шляху також горіли ревністю та прагнули подвигів, за що були “биті”.
Тому досвідчені священики радять: молись, читаючи правило, і цього достатньо. У ньому вже є місце для молитви за рідних і покійних. А своїми словами можна поминати будь-кого, але брати на себе особливе молитвослів’я за когось без благословення не можна. Це питання для священика, який знає людину, її духовний рівень і може визначити, чи готова вона до такого служіння.
Для Бога важлива будь-яка молитва — і своїми словами, і за молитвословом. Головне — молитися щиро, а не просто “вичитувати” тексти.