Є різні причини, все індивідуально, звісно. Але найбільш очевидні причини такі:
1. Лицемірство батьків. Коли в церкві чи на людях члени сім’ї поводяться як християни, а вдома чи в побутових ситуаціях чинять відповідно до мирських цінностей. Тут і осуд, і обговорення інших християн, пасторів, недосконалостей церкви.
2. Недільне християнство. Коли молитва, читання та обговорення Слова Божого, хвала Богу є тільки в неділю, а в будні дні в домі, у сім’ї немає духовних практик, сім’я живе, як би не пам’ятаючи про Бога.
3. До підліткового віку діти безумовно приймають цінності батьків і слідують їм, але потім, стаючи дорослішими, особливо у підлітковому віці, вони починають їх перевіряти та переоцінювати. Цінності, у тому числі і віра в Бога, мають стати і їхніми цінностями, вони їх остаточно привласнять собі, або ні.
4. Підлітковий вік часто пов’язаний із протестом проти авторитетів взагалі: мами, тата, вчителів, пастора, Церкви та Бога у тому числі. Коли цей період закінчується, підліток, що вже подорослішав, оцінює по-іншому позитивний або негативний вплив того чи іншого у своєму житті. Під час спроби підлітка усвідомити себе як самостійну особистість часто змітається: і хороше, і погане.
5. Дитина, яка народилася і виросла у віруючій сім’ї, рухається якийсь час за вірою батьків, вона ніби звикла жити завжди з розумінням того, що є Бог, є Церква, Біблія, Святе Причастя. Але особистої зустрічі з Богом не відбулося, не було особистого усвідомлення своєї грішної природи, покаяння та духовної спраги, пошуку Бога та духовних відповідей, розуміння особистої потреби Спасителя – Ісуса Христа. Ми не можемо успадкувати стосунки з Богом від батьків та їхньої віри. Людина одного разу повинна сама зробити цей вибір, відкритися Богові чи ні.
Що робити віруючим батькам у цьому випадку:
1. Молитися за дітей. Поки ми живемо і дихаємо – це наш батьківський обов’язок, наше служіння.
2. Бути справжніми, глибокими та присвяченими християнами і в церкві, і вдома.
3. Слова про святе життя не повинні розходитися зі справами. Якщо не завжди виходить, визнаватись у цьому, знову вставати і йти за Христом.
4. Виявляти любов, терпіння і милість Бога нашим дітям навіть у непростих ситуаціях їхньої поведінки та протестів.
5. Любити Бога, церкву, людей, служіння, продовжувати робити добрі справи, залишитися самим вірними.
6. Не закривати двері своїх будинків, церков та своїх сердець, щоб наші діти завжди могли повернутися назад і це було б для них не страшно.
